Традиційне гуцульське весільне вбрання – фактично кутюрний одяг: складний, багатошаровий, зроблений вручну, пишно оздоблений.
Читайте також: Містичний світ Карпат і «любовний трикутник»: франківців запрошують на премʼєру драми-мюзиклу «Ніч на полонині» (ФОТО)
Про те, як вдягалися гуцули на весілля, розповідає театральний режисер, народний артист України, генеральний директор-художній керівник Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Ростислав Держипільський. Про це пише “Галка” з посиланням на Vogue.
Ростислав Держипільський – людина, завдяки якій Франківський драмтеатр став явищем в українському культурному просторі та отримав статус Національного. На вистави у Франківськ у мирні часи їхали з усієї України.
Театр багато гастролював і за кордоном, а вистави, серед яких “Нація”, “Солодка Даруся”, “Енеїда” тощо, завжди проходили з аншлагами. Будучи етнічним гуцулом по материнській лініі, Держипільський оспівує красу та велич гуцульських традицій – і на сцені, і в житті.
Так, у Театрі надзвичайно активний волонтерський рух; деякі актори не покидали його стін тижнями, щоб допомагати тим, хто цього потребував. Разом з тим, Театр відновив вистави дуже швидко після початку повномасштабного вторгнення; перші покази проходили в бомбосховищі.
Для тимчасово переселених осіб виділяли безкоштовні місця, а ще – “підвішували” квитки для тих, хто мріяв потрапити на виставу, проте не міг собі цього дозволити.
Традиційне ж вбрання, яке відіграє значущу роль у величі вистав “Гуцулка Ксеня”, “Гуцульське Весілє”, “Коляда та й плєс… ізпрежди віка” тощо, – ще один із засобів режисера закохати в Гуцульщину кожного та спосіб культурного впливу.
Кілька цікавих фактів про гуцульські костюми Театру
Щоб створити образи акторів, запрошували консультантів, але Ростислав Держипільський працював, спираючись також і на власний досвід.
В костюмерних скарбницях Театру є справжні артефакти. У 80-х, коли українського репертуару в Театрі фактично не було, ставили “Тіні забутих предків”. Тоді працівники їздили горами та купували одяг просто зі скринь. Тоді це ще не перетворилось на потужний бізнес, і можна було купити, до прикладу, рідкісні цінні рукав’янки, жіночі сорочки з рясно розшитими рукавами (саме в такій виходить на сцену Марічка в “Гуцулці Ксені”. Сьогодні такі речі можна знайти хіба що в краєзнавчих музеях та приватних колекціях: їхня цінність зросла в рази.
Зрозуміло, що не всіх акторів можна вдягти в автентичний одяг, проте виконавці головних ролей вдягнені якнайкраще. Держипільський каже, що мріяв би про унікальне вбрання ручної роботи для кожного: його око чипляється за “звичайні” речі. Звісно, глядачеві ці нюанси непомітні – хоча б і з першого ряду.
Резиденти Театру кажуть, що Держипільский знає про костюми все. Він, звісно, заперечує: “Не можу сказати, що знаю все. Щось – від баби з дідом, щось – сам вивчив”. Насправді в підготовці до вистав режисер перечитав багато літератури. Найґрунтовніша – праця Володимира Шухевича “Гуцульщина”. Саме з нею Олексій Гнатковський виходить на сцену в “Гуцульському Весілю”. Це величезний том на тонкому, майже біблійному, папері, який містить безліч відомостей про звичаї, традиції, життя та побут гуцулів.
Кілька цікавих фактів про гуцульський одяг
Гуцули дуже честолюбні, з усїм своїм богацтвом любять прилюдно показувати ся та звертати на себе увагу, що особливо мають на цїди дівки на віддяню, фіцїґорні молодиці’ і джуси.
Володимир Шухевич. “Гуцульщина”
Гуцули жили в сільській місцевості, тож одяг був пристосований до обставин життя та кліматичних умов. Його шили з натуральних матеріалів (домотканого полотна, вовни, овечої шкіри). На дотик сучасної людини ці речі можуть бути занадто екстремальні, проте гуцули з дитинства були звичні до дотику колючої шерсті капчурів або грубого полотна сорочки.
“Гуцули – люди ґонорові: кожен намагався зробити так, щоб було “краще, ніж у сусіда”, – посміхається Ростислав Держипільський. – Отже, гуцул і ґонір – це речі нерозривні. Певно, саме тому гуцульський одяг – один з найцікавіших та найяскравіших у світі. Одяг міг бути також і дуже дорогим – усе залежало від статків. Якщо ґазда був багатий, він міг собі дозволити дороге вбрання, серед іншого дорогі шкіряні чоботи”.
Весільний та повсякденний одяг відрізнявся у кожному селі. Жеб’євське (Верховинське) або Криворівнянське вбрання відрізнялося, скажімо, від Космацького. “Сьогодні гуцульський весільний одяг здається надто теплим, проте треба мати на увазі, що в горах прохолодніше, а більшість весіль грали восени, коли не було спеки та урожай був зібраний, – пояснює Ростислав Держипільський. – До того ж, літо – важка пора; кошіння, роботИ, вівчарство, полонини”.
Після Різдва, коли закінчувався різдвяний цикл, теж можна було грати весілля, проте взимку це було складно: гори замітало снігом, і дістатися одне до одного на конях було важко.
Сорочка
“І челєдйнське (жіноче – ред.) прилюдне (святкове – ред.) убране богатїще і більше його як завсідного. Сорочка з уставками (вишиваними на раменах), а у многих і цїлі рукави дрібно і густо вишивані”.
Володимир Шухевич. “Гуцульщина”
Кожна наречена вишивала собі сорочку до шлюбу сама. Двох однакових годі було й знайти. Потім весільні сорочки іноді могли вдягати на свято, проте в деяких регіонах їх зберігали в скринях, щоб в останню путь та “на зустріч з Паном Богом” рушати в святковому вбранні.
“Для вистави в Театрі, – каже Ростислав Держипільський, – довго відтворювали саме сорочки наречених. На головних героях – унікальні, неповторні речі, яких більше немає”.
Запаска
Запаска – частина одягу, що носиться як спідниця, але формою нагадує фартук. Це шмат вовни на зав’язках.
“Кожна річ у гуцулів має смислове навантаження, – пояснює Ростислав Держипільський. – Запаска завжди складалась з двох половин, передньої та задньої. У гірських народів це поширене – не суцільне полотно, яке обертається навкруги талії, а вбрання з двох окремих частин. Це необхідно, щоб зручно сісти на коня. Адже наречена їхала до шлюбу, до церкви, верхи. Запаски носили і в побуті, повсякдень – наприклад, до млина”.
Попружка чи крайка
Це довгий пояс, яким підперезувалася наречена. Він виготовлявся з яскравої тасьми. Дівчина оберталася навколо себе, щоб крайка лягала в декілька шарів. Краєчок підтикали під утворену конструкцію.
Поверх цього наречена пов’язувала на талію хустки. Багатошаровість на Гуцульщині шанувалася задовго то того, як це стало мейнстрімом.
Чільце та прикраси
А з шиї звисають на груди шнурки лйекавок (блускучих скляних перелок), писаних пйцьорок, клокічок і одна: або більше зґард. Шцьорки склянні, ріжнобарвні, взористі, вироблюють специяльно для Гуцульщини в Венециї, звідки їх жиди спроваджують до своїх крамів.
Володимир Шухевич. “Гуцульщина”
Чільце – весільна гуцульська прикраса нареченої, що за формою нагадує діадему, вдягається на чоло (звідки, власне, і назва). Деякі етнографи вважають, що традиція носити чільце походить ще з візантійських часів. Основу чільця робили зі шкіри або з кори, потім обшивали тканиною, покривали золотою або срібною фольгою. Чільце прикрашали намистинами, лелітками тощо.
Чільце не просто вдягали на голову, як нині – фату. “Його вплітали в голову молодої, – пояснює режисер. – Допліталися бовтиці, пасма вовняної пряжі. Створювалася корона. Це відбувалося дуже довго та складало окреме дійство, обряд, що відрізнявся чи не у кожному селі”.
Кептарик
“Офіційна” назва цієї жилетки, виготовленої з овечої шкіри та багато оздобленої, – кептар. Проте всі застосовують лагідне “кептарик”. Його вдягали й чоловіки, і в жінки. “На прем’єрі “Гуцульського Весіля”, – згадує Ростислав Держипільський, – використовували кептарики з приватної колекції Богдана Петричука”.
Ґу́ґля
Ґу́ґля — традиційний гуцульський верхній одяг із каптуром. Слово, вірогідно, має германське походження: gugel, kugel («каптур»), що походить від лат. cucula (так само, пор. «кукіль»). Ще одна версія походження слова – від румунського glugă («каптур»).
У виставі “Гуцульське Весілє”, де демонструють традиційні обряди гуцульського весілля, актори грають в одязі, який подекуди має музейну, колекційну цінність. Так, вовняна гугля, верхній одяг нареченого, – 85-річної давнини. Актор Олег Панас, який грає молодого, каже, що одяг напрочуд зручний: не заважає багато рухатися на сцені та танцювати. Хіба що у світлі софітів в ньому спекотно. Проте не варто забувати: він створювався для гір, де часто холодно.
Чоботи або постоли
“Рано в день вінчаня убуває ся княгиня у ті чоботи що дістала в дару від свого судженого, закладає перемітку через шию а верх неї шовкову фустку; молодий знов убирає сорочку, яку дістав в дарі від судженої. Убуваючи чоботи, кідає у них кожде з молодих якийсь гріш для дружби”. Володимир Шухевич. “Гуцульщина”
Оскільки шкіряни чоботи були дуже дорогі, їх могли дозволити собі лише заможні. Всі решта взували постоли – взуття, зроблене вручну, з овечої шкіри. Їх взували на вовняні шкарпетки – “капці” або “капчури”.
Черес
Черес – дуже широкий чоловічий пояс зі шкіри, який мав одразу кілька функцій: підтримував спину під час робіт, захищав від протягів та застуд, а також допомагав підтримувати красиву горду поставу: зігнутися в ньому практично неможливо.
Об’єм талії череса, що зберігається в Театрі, розрахований на доволі стрункого чоловіка. Втім, Держипільському впору.
Кресаня
Кресаня – це чоловічий капелюх нареченого, яскраво прикрашений.
Однією кресанею молодий не обмежувався: йому на шию пов’язували шовкову хустку.
Хустка в около шиї на пів шовкова, чорна у легкі взори, спнята з нереду великим переткнем, або звязана у – Ґуда, кінцями звисає на груди, доповнюючи цїлісгь мущинського убраня. В.Шухевич. “Гуцульщина”.
Це дуже елегантний, майже італійський жест. І тут цікаво, що багато гуцулів мають сентимент до Венеції. Режисер згадує, що його мама, гуцулка, все життя мріяла поїхати у Венецію. Навіть назбирала грошей (путівка коштувала шалені за радянськими мірками 500 карбованців). Проте так і не дозволила собі подорож – купила дітям, Ростиславові з сестрою, піаніно. Вже дорослим Держипільський читав книгу Станіслава Вінценза в перекладі Тараса Прохаська “На високій полонині”, головний герой якої жив в XIX сторіччі та теж мріяв про Венецію. “Оці дивні гуцульські манорії до одягу… Ми ж шмоточники, як і італійці!”, – сміється режисер.
Він пояснює це тим, що гуцули зростають в неймовірній красі природи, що, звісно, впливало на їхній естетичний смак. “Гуцульська культура – унікальна. Гуцули жили серед краси та оточували себе красою. Це стосувалося не тільки одягу. Вони прикрашали все, що було навколо. Навіть рахви, де були бринза, масло, різьбили. Будь-яка дрібничка мала бути прикрашена.
Про культурну апропріацію
Наприкінці інтерв’ю – тема про культурну апропріацію. Інтерв’юер запитує, чи прийнятно вбиратися у вишивані сорочки з гуцульським оздобленням людям, які гуцулами не є. “Вишита сорочка стала в Україні популярною, – відповідає Ростислав Держипільський. – В часи війни все, що ідентифікує націю, виходить на перший план. Вишита сорочка, прапор, мова – це те, що нас вирізняє в світі. І це своєрідний інстинкт самозахисту. Отже, вдягати вишивані сорочки – гуцульські чи ні – це на краще”.
Допомогти волонтерським ініціативам театру:
Перекази з-за кордону/transfers from another countries
Сompany Name: FRANKIVSK DRAMA THEATRE
IBAN Code (USD) UA793366770000026001052565838
IBAN Code (EUR) UA783366770000026000052563756
IBAN Code (GBP) UA243366770000026001052566343
IBAN Code (PLZ) UA163366770000026003052565546
Name of the bank: JSC CB “PRIVATBANK”, 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE
SWIFT code: PBANUA2X
Company Аddress: 76000, Ukraine, Ivano-Frankivsk region, village Vovshynetst, 5, Kluchniy st, apt 5.
Перекази по Україні
Для фізичних осіб: 5169 3351 0043 9021
Для юридичних осіб:
Найменування організації: ГО ФРАНКІВСЬКИЙ ДРАМТЕАТР
Код отримувача: 44437189
Назва банку: IВАНО-ФРАНКIВ.ФIЛIЯ АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Рахунок отримувача у форматі IBAN: UA103366770000026007052573181
Валюта: UAH
ФОТО ТИЖНЯ
