Як не крути, я – колишній тітушка, – піаніст Майдану

By Сидорчук Василь 26 Гру, 2016 16:41

Як не крути, я – колишній тітушка, – піаніст Майдану

Схожі публікації

Loading...

Відомий піаніст Майдану Богдан говорить, що був тітушкою. Як з людини, що бере гроші за участь у мітингах, він перетворився на один із символів Революції Гідності розповів у інтерв’ю кореспондентам “Текстів” Марії та Анастасії Старожицьким.

Розмова почалася з художнього фільму «Осінні спогади», який щойно пройшов на екранах країни, знятого іранським режисером Алі-Фахрі Мусаві. У картині йдеться про любовну драму чотирьох людей, зокрема бійця АТО. Прототип головного героя піаніст з Майдану.

- Богдан, а ти знаєш, що став головним героєм фільму «Осінні спогади», і тебе, Піаніста Майдану, що повернувся після війни?!

Ні, він не знав про це. І я спробувала переказати сюжет, за яким Піаністові після поранення нікуди їхати на реабілітацію, хіба тільки знову на передок до побратимів, тому що, він звідти, куди тепер прийшов ворог, і немає у нього більше дому…

Сценарист вгадав історію Богдана, абсолютно випадково.

«Піаніст Майдану» не просто з донецького краю, його, власне, і народив Майдан. Три роки тому тоді тридцятирічний донецький чоловік зумів змінити сам себе. Одночасно з країною. Богдан вперше розповідає про це:

- Як не крути, я – колишній тітушка, на початку грудня 2013-го року стояв зі своїми земляками на Антимайдані в Маріїнському парку, отримував там грошики, по двісті гривень на добу. А в будівлю Київської міськадміністрації, яку захопили майданівці, ходив безкоштовно їсти – там були дуже смачні бутерброди, чай з лимоном.

Ходив, повертався і якось дуже гостро відчував різницю, хто стоїть поруч зі мною, а хто на Майдані. Тут злість і алкоголь, там всі такі щирі, щасливі, натхненні. Так пару днів погуляв і зробив свій вибір, залишився ночувати на Майдані і на Антимайдан більше не повернувся.

А потім вже настала ніч, коли били дзвони, скликаючи всіх на допомогу, і мені було важливо усвідомлювати, що я саме з тими, з ким правильно бути в цей момент, саме там, де потрібно.

Так і пішло – будував барикади, ті самі бутерброди вже робив, чай заварював і розливав.

Я допомагав, мені було приємно, що потрібний людям, людині конче необхідно допомагати іншим. Я до цього жив для себе, а тут ось так. Швидко все закрутилося, міг двадцять годин на ногах бути. Енергетично дуже підтримувало оце відчуття, що ти потрібний.

- Чому почав грати під час Революції?

– Вийшов покурити, побачив піаніно прямо на Хрещатику, захотілося щось заради інтересу зіграти. Не особливо виходило, але намагався згадувати якісь уривки, пам’ятаю, грав шматок Патетичної сонати. Я ж років шість не підходив до інструмента до того моменту.

Сідав і грав, три сигарети поспіль, одну за одною – такий собі час встановив. Зрозумів, відчув, що хочу грати – аж до сліз пробило.

Пішов до хлопців-айтішників, аби знайшли мені ноти тих творів, які я тоді слухав, композиторів Яна Тірсена і Людовіко Ейнауді. Взяв і став розучувати, в актовому залі Будинку профспілок стояв непоганий інструмент, грав на ньому ночами, це, наче, нікому не заважало.

Вже почалися активні дії на Грушевського, стали ми в масках бігати, там гранати, газ, кіптява, з ніг валишся від втоми, а все одно не міг не грати, віддушина це була моя, приходив і грав, скільки хотів.

Потім, коли ми взяли штурмом Український дім, там – шикарний рояль, грав і на ньому, я ж музичну школу так і не закінчив, а звідкілясь руки пам’ятали …

- Як виникла ідея грати перед «Беркутом»?

- Десь у середині січня мені прийшла в голову думка, що інструмент потрібний саме на барикадах. Доки комендант дав мені «добро», виявилося, що ідея, якій судилося реалізуватися, приходить в голову одразу декільком людям: я ще домовлявся, а його вже перенесли на барикаду, кажуть: приходь, грай!

Ту мою гру високохудожньою не назвеш – інструмент вже роздовбали до цього, ще й перенесення – половина клавіш западала, деякі не звучали, це взагалі не гра була.

- А яку музику виконував саме тоді, сидячи спиною до «Беркуту»?

– Ночами, якщо я не грав, то слухав музику в інтернеті, тоді одна композиція торкнула до сліз, став шукати ноти, просив усіх допомогти. Нот не знайшли, знайшли композитора, Ральф Зурмул з Цюріха.

Виявилося, він стежить за подіями в Україні і чув про мене. Він не записав нот свого твору, грав його з голови, але на моє прохання взяв вихідний день, записав нотний ряд і надіслав мені поштою.

Вони в єдиному екземплярі – досі у мене, бойові, пошарпані, в кіптяві від палаючих шин. Ось його «Гімн» я і виконував на барикаді.

Грав, а з боку «Беркута» чувся шансон, намагалися мене заглушити, але не виходило.Пам’ятаю, протягом усієї гри слухав за спиною лайку кількох фотографів, схоже, з різних країн, які поділилися, щоб знімати тих, хто гратиме на помості, кожному на це було по дві хвилини часу… Власне, я просто робив те, що мені хотілося в той момент, і сьогодні продовжую робити не те, що чекають інші від мене, а то, що мені в кайф.

– Музика і Майдан дуже сильно пов’язані – пам’ятаю гру трубача вночі на Грушевського, гімн України, який співали всі… Що саме для тебе є музичним символом Майдану?

– Бабусі з палицями, це їхнє ту-ду-дух. Вони стояли на Грушевського поруч з барикадами так, що до них теж долітали резинові кулі і осколки світло-шумових гарнат (їх «Беркут» часто обв’язував різними металевими части нами, цвяхами, тощо – ред..), тому бабці були з каструлями на головах, і били палицями по шматках жерсті.

– Якби ти зараз зустрів сам себе, того, майданівського, що сказав би собі, про що б попередив?

– Я б зробив все, щоб мій друг Тарасик не поїхав в Іловайськ або зробив би все, аби з ним поїхати. Але все це фантастика, а я живу сьогоднішнім днем. І в ньому у мене все те ж бажання робити щось не для себе, а для суспільства, для людей, які поруч, особливо якщо ти бачиш, що це потрібно.

Добре, що я зрозумів це ще на Майдані. А Тарасик … Ми познайомилися вже під кінець Майдану, а потім були разом, коли в Дніпропетровську формувався штаб нацзащіти.

Тарас Брус тоді пішов добровольцем в полк «Дніпро-1», а мене не взяли, комбат так і сказав: «Нікуди ти не поїдеш, піаністи потрібні живими». Я тоді вже писав свою музику, були композиції «Небесної сотні», ще працюю над нею, хочу підготувати для оркестру, «У кожного своя війна» …

- Ми з Настею слухали “У кожного своя війна” в твоєму виконанні 24 серпня 2014-го року на святкуванні Дня незалежності в Дніпропетровську. Опинилися там, тому що нашого друга вивезли з Іловайська у шпиталь, бродили по місту, все це свято з тисячами людей і танцями на сцені здавалося абсолютно недоречним, бо вже все було ясно про котел, і там у безвиході залишалися близькі люди…

– Я тоді взагалі не хотів грати, але потім вийшов і сказав, що не час святкувати, тому що йде війна і гинуть люди… Прожектори сліпили, геть не бачив, кому говорю і чи почув мене хоч хтось …

Під час Іловайська, Тарас мені наснився тоді і сказав: «Мені шкода всіх вас, бо все це було даремно». І я зрозумів тоді, що він загинув. У мене вже були в житті такі випадки, такі сни. І тоді я вранці прокинувся і сів за інструмент, і тоді відразу «Іловайськ» у мене народився, я грав, плакав і відчував, що він десь поруч, я грав для нього. На одному диханні…

- А ти сам вважаєш, все було даремно?

– Ні, не даремно. Безглуздо як доводити це комусь, так і жалітися. Радію, що в моєму житті все, хоч і повільно, але реалізується так, як я хочу. Захотів воювати – і таки прийняли мене в «Дніпро-1», до побратимів Тараса, базувалися на аеродромі під Маріуполем. Захотів малювати – малюю …

- У музичній школі ти хоч трохи вчився, а в художній?

– Ні, ніде я не вчився. В кінці минулого року гостював в Одесі у подруги з «Дніпра-1», її дочка малювала. Попросив дати мені майстер-клас і за вечір три картини почав і завершив, мене прямо поперло, наприкінці вже пальцями малював.

- Ми зараз збираємося знімати соціальні ролики щодо творчої реабілітації, що це кращий спосіб боротьби з пост воєнним синдромом. Такі коротенькі зовсім, «Випиши з себе війну», «Вималюй…», «Виспівай…», – як бесіда з побратимами стає оповіданням, сцена бою завмирає, перетворюється в картину, шалена перестрілка стає мелодією…

– Я поки війну вимальовую, і вона у мене вже наче й вималювалася. Ці двадцять-тридцять картин, які вже створив, мені її і вималювали.

– Нам твій БТР сподобався … І ще солдат, що прямує до храму…

– Людям подобається реалізм. Аби було схоже на те, що насправді, працював над картиною місяця півтора, вставав щодня, підходив і перемальовував, клав, напевно шарів двадцять фарби …

А потім вималювався саме в сюрреалістичних картинах, змішував фарби і наносив мазки. Ось стан, коли робив ці мазки, точно такий же, як той, коли йшов з барикад грати на інструменті. Це ліки для душі, і кращого для реабілітації по війні дійсно нічого взагалі придумати не можна.

- Думаєш, таки треба наполегливо радити всім, хто пройшов війну, займатися мистецтвом – аби намагалися писати картини, складати вірші та пісні?

– Не обов’язково мистецтвом! Прийшов оце один знайомий боєць з війни, почав бухати, страшно, дружина пішла, побратими не знали, що з ним робити, хнічого не допомагало. Хтось згадав, що він, коли в окопі сиділи, говорив, що мріє свиней розводити.

Скинулися, подарували йому свиню з поросям. Вже за кілька місяців він став фермером, зараз у нього своє господарство, все добре, дружина повернулася. Тому головне не сидіти, склавши руки, зайнятися улюбленою справою, і не буде ніяких повоєнних синдромів. Для мене це дуже важливий момент.

- Ми колись прочитали історичну бувальщину, описану німецьким письменником Еліасом Канетті в лекції «Професія поета» – хтось невідомий перед Другою світовою війною написав на стіні тюремної камери в Німеччині: «Якби я був справжнім поетом, я б зумів запобігти війні». Як вважаєш, чи є у творчості така сила?

– Я думав про це, але у мене поки немає відповіді. Творчість може змінити хід історії. Музика для мене важлива тим, що вона об’єднує, а не роз’єднує, примирює, а не змушує ворогувати.

Музика не має сексуальної орієнтації, расової приналежності. Вона для всіх одна. Під час Другої світової, коли з динаміків на фронті звучала пісня «Лілі Марлен», на п’ять хвилин замовкали гармати. І як же це круто, скільки життів рятували ці п’ять хвилин без перестрілки!

- Більшість тих, хто був символом Майдану, пішли в політику …

– Ні, політика точно не для мене. Я живу за своїми правилами. У своєму всесвіті. У цьому моєму всесвіті є країна, де люди знають закони і контролюють політиків, яких вони найняли, щоб управляти державою.
І все – кожна людина замість того, щоб відпрацювати зміну і пити пиво перед тєліком, читає, розвивається, знає закони і не боїться. Немає у людей страху, який у мене завжди був. Якщо повз них проходить наряд міліції, вони не бояться.

Немає страху, який у мене був раніше, нічого не робив поганого, а по вулиці назустріч патруль і страшно, що можуть забрати, обшмонати, посадити, побити, вбити. Ось це незнання законів, недовіра, байдужість і ігнор, який є у народу, він і породжує ще більший ігнор у влади.

– Чи не здавалося тобі, коли ти вигадував свій всесвіт, що от не просто так в твоєму житті трапилися Майдан і війна…

– Я в принципі вважаю, що у всьому, що відбувається є причинно-наслідковий зв’язок. А якщо все, що сталося, мною проаналізовано і висновки зроблені, це вже не дарма. … Доки я живий, я змінюю світ. І змінювати його найкраще виходить тим, що в мені закладено – музикою, живописом …

- А яке питання ти б поставив зараз сам собі?

– “Що далі?”

- А як відповів би?

– Я від себе і вимагаю зараз конкретної відповіді, тому що, чим конкретніше я відповім, тим легше буде мені далі реалізувати намічене. Адже я досі так і не знаю, хто я.




Схожі новини:

Серед 35 документів, які планується розробити і ввести...
Депутат міської ради, доброволець «Айдару» Андрій Грималюк повернувся...
Молоду дизайнерку Любцю Чернікову добре знають не лише...
Дещо скандальною останніми днями виглядає  інформація про Прикарпатський...

By Сидорчук Василь 26 Гру, 2016 16:41


Загрузка...

Написати коментар

Нема коментарів

Наразі немає коментарів

Будь першим, залиш коментар!

Написати коментар
Перегляд коментарів

Написати коментар

Ваш E-mail не буде публікуватись
Позначені поля є обов'язковими*

WP-SpamFree by Pole Position Marketing



новини партнерів

Фейсбук

Вконтакті


Google +