В Івано-Франківську шукатимуть «Код міста», який сприятиме сталому розвиткові

By Турій Роман 5 Жов, 2015 07:37

В Івано-Франківську шукатимуть «Код міста», який сприятиме сталому розвиткові

Схожі публікації

Loading...

Організація «Ґараж Ґенґ», більш відома за платформою «Велика ідея» та Спільнокоштом, розпочала програму з формування креативної економіки та створення умов для сталого розвитку міст «Код міста». 

Частиною програми є арт-хакатони «Культурний код міста». Вони вже відбулися в Києві та Дніпропетровську, а з 9 по 11 жовтня такий марафон пройде у Франківську. 

Під час 36-годинного нон-стопу команди працюватимуть над ідеями для міста. Їх об’єднуватимуть три компоненти: місто, мистецтво й технології. Це може бути фестиваль муралів, благоустрій дахів чи проект освітлення міста у співпраці з новою поліцією.

Аби краще розібратися, що це за проект – «Код міста», UFRA зв’язалася з президенткою ГО «Ґараж Ґенґ» та співзасновницю платформи «Велика ідея» Іриною Соловей, директором Аґенції культурних ініціатив Миколою Скибою та координаторкою програм «Код міста» та Спільнокошту «Великої ідеї» Вітою Базан.

Отже, з’ясовуємо, що таке креативна економіка і як вона стосується сталого розвитку, що означає «3Т: Таланти, Технології, Толерантність» і як це пов’язане з містом, чи візьмуть участь у програмі міські чиновники і нарешті – чому Франківськ?

Як команда «Коду міста» розуміє поняття сталого розвитку і як на нього впливає креативна економіка?

Ірина Соловей: Поняття сталого розвитку було сформульоване в спільноті, що працювала в екологічній сфері. Іншими словами, в площині взаємовідносин людини і природного середовища. Пізніше це поняття було перенесено у площину економічних та суспільних відносин, і декілька років тому рішенням ООН в ідеологію сталого розвитку було також включено культуру. Основний принцип підходу – екологічність, тобто розумне використання наявних ресурсів, балансу, коли задовольняються сьогоднішні потреби з урахування інтересів майбутніх поколінь.

Відповідно, для нашої команди сталість – це керований і синергетичний розвиток у всіх чотирьох вимірах: природне середовище, суспільний процес, інноваційна економіка та динамічна культура.

Креативна економіка працює одночасно з українськими та світовими трендами. Перший – це перехід українців від логіки виживання до принципів самовираження. Другий – трансформація ринків зайнятості та фінансових моделей.

Люди в ситуаціях без роботи чи ресурсів, але з потенціалом, є джерелом соціальної напруги. Креативна економіка дозволяє абсорбувати цю напругу та вивільнити її енергію продуктивно.

Що означає «втілювати креативний потенціал міст на основі даних»?

Микола Скиба: Йдеться про те, як грамотно розпоряджатися потенціалом міста, беручи до уваги дані. Вони можуть бути такими: кількість малих і середніх підприємців (зокрема тих, що працюють у креативному секторі) у місті, кількість створених ними робочих місць, грошовий обіг, асортимент сервісів; витрати на R&D (розробки і дослідження) муніципального і приватного секторів, технології, доступні мешканцям міста й такі, що розробляються у місті; активність студентів і кількість працевлаштованих випускників університетів; рівень довіри мешканців до тих чи інших інститутів тощо.

Тобто йдеться про низку кількісних і якісних даних, їх зіставлення, визначення того, як вони впливають на збагачення культурного, людського і соціального капіталів міста. В перспективі слід вести мову про створення сервісів для тих інституцій, які беруть на себе відповідальність за місто і зростання його потенціалу.

Важливо, щоби такі суб’єкти – ми їх називаємо провайдерами сталого розвитку – генерували власні дані, обмінювалися ними між собою, враховували у своїх стратегіях траєкторію руху одне одного, шукали синергію, досягали ефекту сталого розвитку.

Чи можна говорити, що креативна економіка в Україні є галуззю економіки, особливо поза Києвом? Адже поширене переконання, що культура і заробляння грошей – речі несумісні.

ІС: Креативна економіка не може бути галуззю, оскільки діє скоріше як частина екосистеми. Стереотип несумісності культури і грошей застарілий. Він є причиною ігнорування потреб людей. Раніше культура обслуговувала державу в просуванні її порядку денного, а сьогодні культура має бути орієнтованою на людину і підтримувати розвиток особистості.

Якщо людина потребує заповнити прогалини в знаннях, вона шукає доступ до них в концентрованому вигляді. Наприклад, таку послугу в Києві пропонує «Культурний проект», чия команда бачить перспективи розвитку в регіонах.

Чому ідеї Ричарда Флориди щодо креативного класу вам видалося найдоречніше застосувати у проекті?

ІС: Впродовж останніх двох років ми пропонували концепцію економіста Ричарда Флориди «3Т: Таланти, Технології, Толерантність» для різних аудиторій: і культурних менеджерів, і молодих підприємців, і діячів громадського сектору, і міських управлінців. Ми отримували позитивний зворотній зв’язок про те, наскільки важливими є ці три фактори, і їхній зв’язок для розвитку українських міст та суспільства в цілому.

Цікаво те, що в цих аудиторіях найважливішою вважали роботу з рівнем толерантності, який включає відкритість до нового та свободу самовираження.

Флорида включив дані про Україну в своє дослідження. Воно показало, що у нас досить високі показники розвитку талантів і технологій, а, власне, толерантність тягнула рейтинг України вниз.

Флорида стверджує, що місто, яке створює умови для розвитку толерантності, талантів і технологій стає магнітом для креативного класу. Креативний клас не просто користується містом, а продукує його смисли та розвиває економіку.

Як обирали міста для проекту? З Києвом і Львовом більш-менш зрозуміло, але цікаво почути, чому Дніпропетровськ та Івано-Франківськ.

Віта Базан: Ми стараємося в свої програмах працювати в містах з різним характером. Це дозволяє впевнитися, що наші інструментарій та методики продуктивні та можуть масштабуватися в різних контекстах. На перший погляд, ці міста є полярними, оскільки Дніпропетровськ сприймається як діловий центр, а Івано-Франківськ – більш гедоністичний. Водночас, обидва міста проявляють себе в ролі нових центрів тяжіння для своїх регіонів.

Якщо говорити про українські міста в цілому, то існує стереотипне сприйняття кожного з них як місцевими, так і жителями інших міст. Наші програми дають можливість дослідити потенціал і вийти за межі цих стереотипів.

Як заходи в рамках «Коду міста» будуть залучати муніципалітети?

ВБ: Ми пропонуємо місцевим ініціативам стратегічний сервіс у форматі урбаністичного практикуму. Командам, що працюють з проектами на рівні міста, пропонується крок за кроком,  в ігровому форматі, відтворити шлях розвитку ініціатив: від формування команди проекту, проходження етапів співпраці із державними структурами, громадою, бізнесом, до їх практичної реалізації.

Пропрацьовуючи реальні кейси, ми разом напрацьовуємо практичні рекомендації для успішного втілення проектів у міському просторі.

Наступним кроком мала б бути робота з локальним департаментом містобудування, як ми це робимо в Києві, для формування дієвої політики міста в питаннях розвитку публічних просторів.

Також на наших арт-хакатонах представники муніципалітетів можуть бути залучені як ментори. Наприклад, у Дніпропетровську головний архітектор Дмитро Волик долучився до консультування проектів на етапі їх прототипування та був у журі.

Наступного року, коли продовжуватимемо роботу над створенням Навігатора сталості, муніципалітети можуть залучатися як один із провайдерів сталого розвитку міста.

Що собою являє «Навігатор сталості»? Хто і як його розроблятиме?

ІС: Ми прийшли до концепції «Навігатора сталості» через потребу виявити й оцінити креативний потенціал міст, які могли б стати локомотивами для переходу до інноваційної економіки. А саме згадані Дніпропетровськ, Івано-Франківськ, Київ, а також Львів і Одеса. Подібну роль, на мою думку, могли б також виконувати Харків, Вінниця та Маріуполь.

Природно, що ми поставили питання, куди виявлений креативний потенціал рухається, і в якому напрямку його можна скерувати? За методику брали Індекс креативного потенціалу, розроблений в Гонконзі, і прийнятий ООН. Методика передбачає вивчення культурного, соціального, інноваційного та людського капіталів і вплив креативних індустрій на економіку в цілому. Нам порадив звернутися до неї Рагнар Сііл, спеціаліст з розвитку креативних екосистем, радник естонського, грузинського та українського міністерств культури.

Наразі громадська організація «Ґараж Ґенґ» та Аґенція культурних стратегій завершують концепцію Навігатора. Для розробки математичної моделі ми співпрацюємо зі Світовим центром даних з геоінформатики та сталого розвитку, що діє на базі Київського Політехнічного інституту.

Світовий центр даних в попередніх дослідженнях оцінював сталий розвиток в трьох вимірах: економіка, суспільство, екологія. Вони відкриті до того, щоб включити параметр культури. Зараз для роботи з параметрами стоїть питання достовірності джерел та якості даних, а також застосування знайдених інсайтів.

Подальша робота з Навігатором сталого розвитку міст має подолати ці виклики через більш тісну та системну роботу з провайдерами сталого розвитку в містах. Успіхом буде не тільки накопичення та актуалізація якісних даних, але й нові технології прийняття рішень та їх застосування на рівні активностей в місті.

На листопад плануємо провести Форум провайдерів сталого розвитку, де сподіваємося почути позиції і міркування тих гравців, які своїм впливом формують траєкторію змін в містах та країні. Завдяки Форуму очікуємо пропрацювати питання взаємовизнання, взаємопосилення та взаємозалежності таких гравців.

Які дані про культурний розвиток міст маєте намір збирати і яким чином?

МС: Щодо культурного розвитку, важливо цілісно бачити культурний ландшафт міста,  розуміти його бекграунд, смислову основу і ключові культурні коди. Але це більше на рівні глибинного персонального сприйняття. Не менш важливо відстежувати типи культурних практик, що відбуваються у місті, їх динаміку і локалізацію. Наразі є модель, що дозволяє розподіляти усі практики за чотирма основними категоріями:

1) видовищні з пасивним сприйняттям містянами (класичний приклад – телевізор, хоча тут може опинитися і концерт, якщо аудиторія не залучена до формування його програми, організації);

2) видовищні з активним залученням публіки (святкування дня міста, фестивалі з низкою інтерактивних дійств, фізкультурний рух);

3) практики, що породжують нове знання (смисл), з пасивним сприйняттям (читання книжок, огляд виставок у музеях);

4) практики з активним залученням і породженням нового знання (майстер-класи, освітні програми, арт-хакатони).

Дані щодо практик зіставлятимемо з матрицею цінностей. Це робота на тривалу перспективу із залученням аналітичних центрів. Тут маємо виклик, бо насправді осередків, здатних моніторити й аналізувати ситуацію, тепер бракує, як і достовірних даних.

З досвіду арт-хакатонів у Києві та Дніпропетровську що можете порадити франківським командам?

ВБ: Hack the city!




Схожі новини:


By Турій Роман 5 Жов, 2015 07:37


Загрузка...

Написати коментар

Нема коментарів

Наразі немає коментарів

Будь першим, залиш коментар!

Написати коментар
Перегляд коментарів

Написати коментар

Ваш E-mail не буде публікуватись
Позначені поля є обов'язковими*

WP-SpamFree by Pole Position Marketing



новини партнерів

Фейсбук

Google +