Сьогодні, 8 червня, у Івано-Франківську на вулиці Матейки на фасаді будинку №53 відкрили пам’ятну дошку поетесі, дисиденту, члену Української Гельсінської групи Ірині Сеник.
Читайте також: У нас вкрали свято: франківський фотограф влаштував фотосесію для випускників серед руїн у Чернігові (ФОТО)
“Пані Ірина належить до унікального покоління, яке творило Українську гельсінську спілку. Дисиденти піднімали український дух, здобули незалежність країни. Тож треба про них пам’ятати. Ця дошка буде дороговказом майбутньому поколінню”, – прокоментував він.
“Таких людей мало. Вона багато років провела у концтаборах, втратила здоров’я, але не втратила почуття патріотизму. Вона надзвичайно сильна жінка, яка має бути прикладом для всіх. Наше покоління має знати, хто така Ірина Сеник, хто такі дисиденти та шістдесятники”, – сказала вона.
“Ми не знали її як поетесу, вишивальницю, а як добру людину, лікувальницю”, – пригадує викладач університету нафти і газу, який товаришував з пані Іриною, Лев Мончак.
Ірина Сеник народилася у Львові у 1926 році. Була членом ОУН. Після закінчення школи працювала в канцелярії Митрополита Андрея Шептицького. Вчилася на факультеті іноземної філології Львівського університету.
Через те, що була зв’язковою Романа Шухевича, у 1946 році потрапила у тюрму на Лонцького. Відбула 10 років канцтаборів. Повернулася із заслання з інвалідністю – під час тортур їй перебили дротяною нагайкою хребет. Ірина під час заслання все ж закінчила з відзнакою в Анжеро-Судженську курс медсестер, деякий час працювала у туберкульозній лікарні.
Після ув’язнення їй не дозволили повернутися до Львова, тому оселилася у Івано-Франківську.
Жінка знайомиться з В’ячеславом Чорноволом, Валентином Морозом та іншими діячами руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу. Допомагала у поширенні самвидаву.
Черговий арешт відбувається у 1972 році. Вирок суду — 6 років ув’язнення та 5 років заслання. У 1979 році Сеник стала членом Української гельсінкської групи із захисту прав людини.
Після повернення на Україну одружилась з колишнім політичним в’язнем Василем Дейком. Оселилась в Бориславі.
У той час і вийшли в Україні перші збірки її віршів: “Загратована юність”, “Книжечка бабусі Ірини для чемної дитини”, а також прозова книга “Метелики спогадів”. Відділ Ліги українських католицьких жінок при церкві св. Дмитрія (Торонто) видав книгу “Біла айстра Любови”, у якій було поміщено її вірші і зразки моделей жіночого одягу, прикрашеного вишивкою. Ірина Сеник – засновниця Товариства української мови та Української Гельсінської Спілки у Бориславі, голова місцевого відділення Союзу Українок, член світової Ліги українських жінок.
ФОТО ТИЖНЯ
