“Галка” продовжує знайомити читачів з екзотикою Південної Америки.
Ми з вами побували на Місяці, тож тепер можна і на Марс. Пригадуєте, згадки про Дакар, яким заставлене Уюні? Так от, народний президент Ево Моралес задумав віджати славу легендарного авторалі, яке і так втекло з Африки через політичну нестабільність. І для цього в Болівії є цілком прийнятне місце – солончак.
Тут дійсно пройде траса Дакара 2016. На майбутнє в планах уряду активний розвиток регіону під маркою Дакара, розбудова інфраструктури, в т.ч. аеропорту і так далі. Втім, поточний стан речей в Уюні ви бачили і так.
Отже про солончак. Загальна площа складає понад 10 тисяч кв.км. Висота над рівнем моря – 3650 м. Знову ж, кажуть – він найбільший в світі. Запаси солі – 10 млрд. т.
Солончак – реальне місце соледобування і в наші дні. Хлопці, що на нижніх фото, категорично відмовлялись фотографуватись. Довелося цілитись здалека.
Завдяки солі так-сяк жевріє напівмертва залізниця і прилеглі селища.
З солі тут роблять фігури, столи, стільці, дрібні та великі сувеніри.
Це так би мовити приказка. А тепер – казка. Аби туди потрапити, джипи фігачать кількадесят кілометрів, в центр соляної пустелі. Від нестерпного сонця та білої пустощі ламає очі.
І ось ми на… острові. Загалом, серед соляного “моря” є кількадесят островів. Але туристів возять на найбільший і найвищий, по середині. З нього в усіх боки відкриваються безкраї простори солончака Уюні.
Ви бачили щось подібне? Я – ні.
Чесно кажучи, мене цей острів з багатометровими (до шести!) кактусами вразив навіть більше, ніж солончак.
Це – зупинка джипів на “березі” острова. Люди фотографуються.
Як там у вас справи? Голову не взірвало?
Дівчата балдіють.
Пофоткаюсь і я.
Класичний тут кадр. Це – аргентинські хлопці, до яких я впав на хвіст. За це – пригостив їх екстра-чорним шоколадом Рошен. Зацінили.
Фінальна точка – соляний готель і подіум з прапорами. Український є!
Схожий на бойовий стяг!
Добре, що не поруч з нашим.
Альпаки з солі. Як і весь готель. Триденні тури передбачають ночівлю у такому. Нічого цікавого, ще й не комфортно, я так думаю.
Мій вірний наплічник (менший, який завжди зі мною). Переїздив зі мною важко сказати скільки. Майже, як легендарний з Орла і рєшки. Хоч я не виключаю, що вони – ровесники. Купив його в Малайзії, не факт, що оригінальний – але Дойтер. Наполегливо рекомендую – великий я теж купив цієї ж марки, хоч і підробку ))
Голова від такого видовища йде обертом. Не знаю, це напевне день, гідний моєї зустрічі з Мачу-Пікчу.
Скажу відверто, перекрити побачене мені вже нічим. Тому фінальні замітки з подорожі будуть скоріше для статистики.
ФОТО ТИЖНЯ
