Шеф редактор “Галки” Вадим Войтик продовжує знайомити Вас з особливостями і цікавинками Південної Америки.
Наразі розповідь – про легендарне Куско – древню столицю Перу.
Десь у такому статусі воно досі і перебуває. Бо місто давно вже стало глибокою провінцією і попри якісь потуги залишається більш туристичним та патріархальним по духу. І це, скажу вам – прекрасно.
Ні, на околицях Куско – це пильна різноповерхова забудова, переважно огидного типу, з так собі дорогами, хаотичним рухом, одним словом більше Азія ніж Америка. Однак варто набратись терпіння і докрокувати до центру (а попри візуальну розхристаність, Куско все ж не велике місто) – і ти розумієш в чому його шарм і смак.
Графіті переважно високого класу.
Ну або не дуже високого.
На вулицях дуже багато псів. Їх тут, на відміну від В’єтнаму (читали в мене Вечірні базари Ханоя і собачі ресторани) не їдять. А котів – …
Цікаво, чим цей комунальний роботяга заслужив?
Цікава штука. Фігури тварин з зелені.
Можна уявити, що це древня столиця інків?
Вода з наповнювачами на розлив.
Типова вулична їжа – всякі пиріжки.
Заправки або самообслуговування по карткам, або з заправщиком. Він сам і касир.
В Куско починається (чи закінчується, як в мене) шлях Священною долиною інків. Тут відчувається отой присмак чи як в мене – післясмак Мачу-Пікчу. Ти бачиш, як колоніальна архітектура немов корінням вросла в доколумбову.
В центрі Куско – засилля індіанців у національних костюмах з дітьми і альпаками. Ця мирна тваринка терпляче чекає, поки хазяйка розкручує туристів на фото.
Жіночки без альпаки торгують хендкрафтом і одразу чимось корисниим займаються.
Самий центр Куско, головна площа – Пласа-де-Армас. Це була найважливіша площа і за інків, тоді – столична. Була значно більшою. Тут починалися чотири головні дороги в чотири чверті імперії. Сам же майдан умовно ділився на дві частини: Площу ката і Площу радості. Від печалі до радості…
Довкола площі інки збудували палаци своїх правителів. Після завоювання іспанцями ті не довго думали і залишили все майже як є. Просто використали старі фундаменти для своїх храмів, а палаци – так і взагалі не сильно переробляли. Хіба обробили каменем.
І що цікаво, коли в середині минулого століття стався сильний землетрус, “іспанське” каміння повідвалювалось. І назовні з’явились інкські стіни з характерною багатокутовою кладкою. Так вирішили і залишити.
Характерна риса будинків в центрі міста – невеличкі балкончики. Це однака статків. Зараз їх часто використовують ресторани – ставлять там малесенькі столики.
З висоти фортеці Ситий яструб Куско видається неймовірно широким. Хоч тут мешкає лише 300 тисяч народу.
Прекрасне місто, чесне слово. Навіть нетрі.
Вечір я зустрів на автобусному терміналі. Мене чекав нічний переїзд до озера Тітікака. А вранці наступного дня завершувалась друга частина моєї подорожі. Попереду чекає загадкова Болівія!
ФОТО ТИЖНЯ
