Історія євреїв в Україні, зокрема на території Прикарпаття, потребує детальнішого вивчення. Її слід викладати в контексті української історії в школах та університетах, створювати музеї. Так вважають учасники дискусії «Єврейська культурна та історична спадщина в Україні», яка відбулася 24 вересня у рамках MitOst-фестивалю в Івано-Франківську.
Читайте також: Президент відзначив чотирьох прикарпатців державними нагородами
Організаторка єврейських студій в Українському Католицькому університеті Владислава Москалець розповіла, що після шкільного курсу історії українці сприймають євреїв як щось екзотичне, вважають, що їхня присутність не була значною. Це не так, адже в населенні деяких міст і містечках Західної України частка євреїв могла становити від 60% до 90% (містечко Вижниця).
«Єврейська історія є частиною української історії. Щоб зрозуміти останню, ми повинні знати першу», – зауважила Владислава Москалець.
За її словами, коли турист прибуває до Львова, залежно від його походження, йому розповідають різні версії історії міста та показують інші пам’ятки, залежно від його походження. Полякам розказують польську, українцям – українську, а євреям – єврейську історію міста. Владислава Москалець вважає, що виклад історії не має бути націоцентричним. Її слід вивчати у широкому контексті.
“Метою шкільної чи університетської освіти має бути те, щоб єврейська історія входила у загальний контекст”, – сказала науковиця.
Ірина Радченко, представниця Інституту вивчення Голокосту, зазначила, що україно-єврейські стосунки були складними. Особливо, якщо згадати національно-визвольні змагання під проводом Богдана Хмельницького. Тоді знищували єврейські помешкання, синагоги. Також вона згадала діяльність УПА. Організацію часто звинувачують в антисемітизмі. Однак в її складі було багато євреїв.
За словами Ірини Радченко, взаємодія європейської й української культур була доволі сильною. Слід розуміти, що є позитивні і негативні сторони в україно-єврейській історії.
Йосип Зісельс, співпрезидент асоціації єврейських організацій України, говорить, що доцільно влаштовувати музеї єврейської історії у містах та містечках України, де проживали великі єврейські общини.
«Мені болить, що у Львові досі немає музею єврейської історії», – сказав Зісельс.
Він сказав, що у запасниках музеїв міста, галерей є багато експонатів. Якщо б їх зібрати разом, то це був би багатий єврейський музей.
На його думку, музей повинен розмовляти з відвідувачами різними мовами, говорити про певні ознаки часу, плин часу. І відображати різні періоди єврейської історії в Україні.
«На мій погляд 1939-1941 роки є кінцем епохи ідишу в Україні та Східній Європі. Потім – інша історія, – сказав Йосип Зісельс, – 95% євреїв Галичини загинули в Голокості. Ті, хто приїхали потім, це інші євреї – совєтизовані, російськомовні. Вони створили свої інші громади».
Він розповів, що у 70-тих роках був дисидентом, єдиним представником єврейської общини в Українській Гельсінській Спілці. Члени організації були переконані, що коли Російську комуністична імперія буде подолана, тоді українці та євреї зможуть розбудовувати свою ідентичність. Це не тільки вплив культур. Це спільна боротьба за встановлення власних ідентичностей.
“Це так і сталося. Після звільнення України від комунстичної загрози, відбувся інтенсивний розвиток єврейської та українських культур”, – сказав Зісельс.
ФОТО ТИЖНЯ
