Олександр Сич: Чи потрібна українським студентам історія?!

By Турій Роман 22 Січ, 2015 08:02

Олександр Сич: Чи потрібна українським студентам історія?!

Схожі публікації

Loading...

Українські науковці стурбовані реалізацією нового закону про вищу освіту. А саме, що стосується виключення предметів гуманітарного циклу, як обов’язкових на технічних спеціальностях у вишах. Адже, у переліку дисциплін – «Історія України» та «Історія української культури».
На думку фахівців, такі міністерські новації здатні завдати серйозної шкоди національно-патріотичному вихованню молоді та становленню соціальної компетентності фахівців.

Протидіями такій «реформі», науковці ініціюють звернення до Президента України Петра Порошенка, голови Верховної Ради України Володимира Гройсмана, Прем’єр-міністра України Аресенія Яценюка та голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Лілії Гриневич.

У зверненні, зокрема, відзначається, що намагання вивести за межі державного стандарту вищої освіти викладання дисциплін «Історії України» та «Історії української культури» поглибить низку соціально-економічних і політичних проблем, які вирішує сьогодні наша держава в умовах російської анексії Криму та війни на Донбасі.

«Ці проблеми мають своє коріння в історичному минулому і можуть бути осмисленими лише на основі знання національної історії. Тому без ефективного вивчення та ґрунтовного знання власної історії, що є одним із найважливіших засобів консолідації українського суспільства, навряд чи можна досягнути піднесення національної свідомості і суттєвих зрушень у його реформуванні та оновленні», – йдеться у зверненні.

До слова, викинути «Історію України» з навчальних програм намагались і раніше.

Наприклад, у 2009 році широкий загал був шокований несподіваною спробою тодішнього міністра освіти Івана Вакарчука взагалі ліквідувати викладання історії України, як окремої навчальної дисципліни у вищих навчальних закладах.
На щастя, зусиллями громадськості і викладацької спільноти тоді цей небезпечний намір був зупинений виданням цим же міністром наказу № 642 від 9.07.2009 р.

Ним регламентувався перелік нормативних дисциплін гуманітарної підготовки та їх обсяги.

Тоді до цього переліку «Історія України» таки увійшла. Та нігілістичне ставлення до її викладання не припинилося.
У цьому ж контексті можна розглядати й наказ чинного міністра освіти і науки України Сергія Квіта від 25.11.2014 р.
Документ скасовує згаданий вище наказ № 642.

А відтак, викладання «Історії України» та «Історії української культури», як нормативних дисциплін, знову опинилося під загрозою.
Про негативні наслідки таких нововведень раніше писав Олександр Сич у своїй книзі «Український націоналізм: традиція і модерн», що побачила світ у 2011 році.

Незважаючи на те, що з часу видання книги минуло вже три роки, її положення, на нашу думку, залишаються такими ж актуальними.
Статтю з книжки автора під назвою «Націю творять історики» подаємо повністю:
«НАЦІЮ ТВОРЯТЬ ІСТОРИКИ»
Рефлексуючи на озвучений Міністерством освіти в Україні намір вивести із навчальних програм вишів історію України, можна вказати добру дюжину тих негативних наслідків, які супроводжуватимуть цей крок: соціологічний – викладацький склад вишів значно поповнить соціальну групу безробітних; науковий – зникне одне із джерел поповнення кадрів для історичної науки; культурологічний – неможливо виховати освічену й інтелігентну особистість без базових знань історії свого народу; громадянський – без цих же знань неможливо сформувати суспільно-активного громадянина…*
Однак найважливіший аспект, на який спрямоване вістря міністерського скальпеля – націєтворчий. Бо нація – це живий соціальний організм, який перманентно перебуває в процесі розвитку. Її Сучасне живиться тліном Історії. Її Майбутнє постає із Міфу, мов Фенікс із попелу. Зі спільного пережиття перемог і поразок, завоювань і рабства, високих стремлінь і нищівного падіння гартується дух Воїна, Месії і Творця.
Саме в той час, коли головний редактор газети “Свобода” попросила прокоментувати цей міністерський намір, автор завершив перегляд праці відомого французького соціолога й історика Домінік Шнаппер “Спільнота громадян. Про модерну концепцію нації”. Якраз на часі! Тим більше в умовах панування меншовартісного “Нема пророка у своєму царстві”.
Так от саме в чужого пророка й запозичено той дещо змінений вислів Гене, який Шнаппер вживає при характеристиці основ національної своєрідності і який винесено у заголовок статті. Безапеляційними словами “…Нації створюють історики” розпочинає вона підрозділ книги “Творці нації”. Далі можна й не коментувати. Хіба що порадити шанованому Міністрові полистати вказану працю. Може якраз його високий погляд зупиниться на твердженнях європейського автора (якщо нинішні державні очільки аж так декларують прагнення до євроінтеграції!):
“У всіх європейських країнах національна історія наочно зображувала процес створення та тріумфу нації…”.
“У Німеччині вченість була поставлена на службу ідеї переваги німецької нації”.
“У Франції за часів тріумфальної нації ІІІ Республіки історія була головним предметом у школі…На межі століть Ернест Лавісс написав “Історію Франції” у двадцяти семи томах, яка мала показати, яким чином вікова доля країни врешті-решт віднайшла своє вираження у славетній республіканській нації: історія Франції є завершеною історією нації”.
“З 1955 року в Ізраїлі навчання історії мало пробуджувати національну свідомість”.
“…Анрі Піренн, який на початку ХХ століття склав за зразком Лавіса “Історію Бельгії” в шести томах, також спробував створити бельгійський міф…”.
На противагу таким прикладам Домінік Шнаппер наводить інший – з кінця 60-х років ХХ століття в Канаді “вийшла з моди” канадська вітчизняна історія. Натомість її замінила історія Квебеку, окремих етнічних груп, соціальних класів чи історія “гендеру” (жінок). “Чи не в цьому виявляється основний показник до того, як стати справжнім інструментом “етнічної” та навіть соціальної роздрібленості…”, – запитує Домінік Шнаппер. З повним правом переадресовуємо ці слова шановному Міністрові.
Розумію, що під тотальним натиском космополітичного лібералізму (який в освітній сфері здійснюється у формі так званого Болонського процесу) Міністрові ніяково брати до рук праці Міхновського, Донцова, Сціборського, Липи… Саме там він міг би віднайти означення тих фундаментальних основ, на яких мала б постати незалежна національна держава. А серед них й постколоніальне освідомлення нації через знання власної славної історії.
В такому разі змушені рекомендувати таких чужинецьких авторів, як Домінік Шнаппер. А поряд із нею також “ліберальних” Ентоні Сміта, Ернеста Гелнера, Роджерса Брубейкера, Семюеля Гантінгтона, Генрі Моргентау… У працях кожного із них у різній мірі можна почерпнути аналогічні, хоч вбрані у відмінні словесні формули, думки.
Розумію, що пан Міністр перебуває в силовому полі тих ярликів, які були сформульовані і нав’язані всьому світові переможцями Другої світової війни і які й досьогодні домінують у світі. У рамках панівного ліберального дискурсу будь-який здоровий паросток національної самобутності та націоналізму обов’язково підпадає під класифікаційний ланцюжок звинувачень типу “нацизм – фашизм”.
Ліберальний світ вже готовий долучити до переліку тоталітарних ідеологій і свого вчорашнього союзника – комунізм. Але чи готовий сам лібералізм, що за сутністю своєю є іншою стороною медалі денаціоналізації, постати на суд історії й отримати у ХХІ столітті аналогічний ярлик тоталітаризму?
Я переконаний, що постане! Бо на його совісті стократ більше сплюндрованих націй, мов, самобутніх культур і духовностей. А отже – і людських доль.
Шановний пане Міністре! Не слугуйте монстрові лібералізму, від якого тхне падаллю і доля якого приречена. Ви – галичанин** і не скочуйтеся із українських п’ємонтських вершин до підніжжя провансальства, яке, за словами Дмитра Донцова, “ніколи не розуміло національної ідеї як аксіому, але як теорему, яку треба було довести, випровадити з іншого твердження”.
Не випроваджуйте українську аксіому із деградованих ліберальних “тверджень”. Майбутнє за націями і за націоналізмом! Майбутнє Української нації за Українською Національною Державою й інструментом її розбудови є і буде український націоналізм. Так же, як інструментом розбудови європейських держав були націоналізми відповідних європейських націй.
А на завершення аргумент іще одного “ліберального пророка”. Ентоні Сміт, чи не найтитулованіший сьогодні європейський дослідник націоналізму у праці “Нації та націоналізм у глобальну епоху” беззаперечно стверджує: “…Нація і націоналізм надають єдине реальне обрамлення для модерного світопорядку”.
Прес-служба Івано-Франківської обласної організації ВО «Свобода»




Схожі новини:

Декілька простих та ефективних рекомендацій батькам для покращення комунікативного...
У міністерстві основним способом отримати українську освіту називають...
У столиці презентували концепцію розвитку освіти на найближчі...
5 січня розпочалася реєстрація учасників зовнішнього незалежного оцінювання...

Loading...
By Турій Роман 22 Січ, 2015 08:02


Загрузка...

Написати коментар

Нема коментарів

Наразі немає коментарів

Будь першим, залиш коментар!

Написати коментар
Перегляд коментарів

Написати коментар

Ваш E-mail не буде публікуватись
Позначені поля є обов'язковими*

WP-SpamFree by Pole Position Marketing



новини партнерів

Фейсбук

Google +