Христина Юрків, «ангел» «Фронтового вертепу 2015»: «Люди на Сході дуже пасивні – їм байдуже, яка влада прийде»

By Вадим Войтик 11 Лют, 2015 18:53

Христина Юрків, «ангел» «Фронтового вертепу 2015»: «Люди на Сході дуже пасивні – їм байдуже, яка влада прийде»

Схожі публікації

Loading...

Христина Юрків – координатор волонтерської організації «Фронтовий вертеп 2015», створеної у жовтні 2014 року. Також, вона ідейний лідер та «ангел» Вертепу. Впродовж січня колектив з кількох десятків осіб відвідували «гарячі точки» Східної України, щоб подарувати військовим, що відстоюють єдинство та незалежність нашої держави, домашнє Різдво. Організація продовжує своє існування й сьогодні, відвідуючи установи міста, куди їх запрошують. Днями колектив «вертепував» у Івано-Франківській військовій частині.

- Христино, якщо не помиляюся, то вперше Івано-Франківськ почув про існування «Фронтового вертепу-2015» ще у жовтні. Саме тоді й почалась його волонтерська діяльність? Хто узагалі був ініціатором такої ідеї?

– Організувалися ми ще на початку жовтня, а вже 18 жовтня розпочали офіційну діяльність. Створили в соціальній мережі спеціальну групу, яку так і назвали «Фронтовий вертеп 2015». Насправді, усе почалося з ідеї моєї мами. Насправді вона у мене дуже ідейна жінка – завжди щось вишукує нове в Інтернеті. Знайшла сценарій Вертепу, який по змісту був співзвучний з подіями, що відбуваються у нас в країні. Вона його трохи переробила і показала мені. Оскільки я щороку у себе в університеті організовую Меланку, вважалося, що Вертеп готуватиметься для цього. Але коли я почитала сценалій, то зрозуміла, що його необхідно показати хлопцям в АТО. Ось так воно все й зародилося.

Фронтовий вертеп_8275

- А чому прийшла ідея їхати в АТО? Що вас на це підштовхнуло?

– Я не дуже люблю про це розповідати, чи хвалитися цим, але насправді мій чоловік зараз там, і мені б хотілося також долучитися до спільної справи. Спочатку було бажання просто поїхати до нього в частину нашою маленькою сім`єю: його мама, мої батьки і я.

- Ваш чоловік був мобілізований?

– Він швидше був добровільно мобілізований. Йому повістка довший час не приходила, він розізлився, пішов сам до військкомату й сказав, що хоче їхати на Схід.

- Як ви сприйняли цю звістку? Чи готові були відпустити його?

– Ну що я могла зробити? Значить така потреба його серця. Якщо у нього було це бажання, то як було йому перечити?

- Ваша мама дуже творча, якщо вона стала ідейником сьогоднішнього «Фронтового вертепу». У неї, мабуть, така професія?

– Ні, мої батьки підприємці. Ось так кумедно виходить.

Фронтовий вертеп_8265

- Скажіть, а скільки усього учасників Вертепу? Тобто, не лише самих акторів, а й інших волонтерів?

– Нас головних осіб є 15 – дівчат лише троє: я була Ангелом, а ще була Українка та Віншувальниця. Їхало на Схід усього 27 осіб. А були ще шофери, координатори, а також наші супровідники з Самооборони.

- Чи важко було знайти людей, котрі б зголосилися взяти участь у Фронтовому вертепі й вирушити в зону АТО?

– Людей було трохи складно знайти. Спочатку я спробувала шукати через Інтернет, але зголосилося лише двоє чи троє осіб. Майже ніхто не погоджувався, бо люди бояться й це можна зрозуміти. Тоді я вирішила звернутися у нашу семінарію, до капелана отця Руслана П’ясти. Трохи знала на той час цю людину, тому й пішла до нього. Думаю, якщо він військовий священик, то до кого ще звертатися, як не до нього.  Розповіла йому про свою ідею й кажу: треба хлопців. І вже через тиждень у нас був повний склад Вертепу. Спочатку й вони не дуже хотіли, як розповідали згодом, але в результаті назбиралося навіть більше.Фронтовий вертеп_8268

- Серед героїв Вертепу була постать Ірода в образі Путіна. Мабуть, не легко знайти таку людину, яка б змогла зіграти вкрай негативну роль. Наскільки складно було спонукати когось перевтілитися в обрах Путіна- Ірода?

– Це дуже цікаво вийшло. Насправді той хлопець, а більшість наших акторів – семінаристи, у всіх сценах грає роль Ірода, і він одразу визначився з тим, ким він буде цього разу. Хоча, насправді, ще не знав, у якому саме образі виступить. І коли він дізнався, що грає Путіна, – у нього мову відібрало. Він почав відмовлятися від своєї ролі, хоча вибору йому не залишилося – мусив погодитись, зрештою.

- Який з образів у Вертепі був найвдалішим?

– Це образ чорта. На ньому цілий Вертеп тримався. Цю роль грає Ігор Черниховський і грає він ідеально. Просто створений для цієї ролі.

Фронтовий вертеп_8252

- Чи вдалось вам відзняти відео усього цього дійства?

– Так, ми маємо відео в трьох частинах. Плануємо його опрацювати й частинами будемо викладати в Інтернеті. Справа в тому, що перш за все потрібно дізнатися, чи можемо ми виставляти усе відео разом із військовими.

- А хіба з цим можуть бути проблеми?

- Можливо. Наприклад, ми відвідували «айдарівців», то вони узагалі заборонили публікувати будь-яке відео чи фото. Вони нам не дозволили, й ми жодного фото не розмістили у Фейсбуку, хоча викладали там чимало різних світлин. Фото з військовими інших бригад ми публікували, але, якщо ви бачили, намагалися закривати усі лиця.

Фронтовий вертеп_8273

- Для організації «Фронтового вертепу» було задіяно багато волонтерів. У кожного з них є свої сім`ї, батьки, родичі, друзі. Наскільки складно було відривати себе від буденного життя, роботи, навчання і займатися волонтерством? Звісно, вам було трохи простіше, оскільки ви все це робили, в тому числі, й для свого чоловіка, який на Сході. А як щодо інших?

– Особисто в мене робота відійшла на другий план. Чесно. Шеф дуже толерантно до цього поставився, мені доводилося часто відпрошуватися, бо для того, щоб організувати усе це, потрібно було колосальну кількість часу й сил. Дуже велика робота була проведена. Я лягала спати 2-3 година, а прокидалася – вже 6-7. Те ж і в моїх колег. Навчання уже не було першочерговим. Ми проводили багато репетицій, виїздів. А вже за кілька днів до від`їзду майже не покидали нашого офісу, бо пакували подарунки і вдень, і в ночі.

- У вас дуже оригінальні костюми вийшли. Ви замовляли їх чи купували готові?

– Більшість костюмів, які у нас є – це мої власні, з дому. Річ у тім, що у нас вдома є традиція – ми щороку святкуємо костюмований Новий Рік, вже впродовж 15 років, тому костюмів назбиралося чимало. Ті, що ми шили, то вони шилися, звісно, не за волонтерські кошти, а за наші власні.

Фронтовий вертеп_8258

- Наскільки мені відомо, до вас чи не щодня приносили допомогу для військових. Ось цікаво, що частіше приносили: речі, продукти, чи, все-таки, гроші?

– Звичайні люди, як правило, приносили якісь речі, одяг, продукти. А гроші – їх більше підприємці давали. До речі, підприємці нашого міста зробили великий волонтерський вклад у «Фронтовий вертеп». Ми навідувалися з Вертепом у різні установи. Наприклад, у міську раду ми ходили, то змогли зібрати 7 тисяч гривень, у обласній – трохи більше 2 тисяч.

- Коли ми з вами розмовляли ще до вашого від`їзду на Схід, ви розповідали, що везете військовим більше двох тисяч персональних подарунків. То яка точна цифра? Що ще вам вдалося привезти їм?

– Насправді, персональних подарунків було 3,5 тисячі. Сюди входили шапки, носки, взуття, термобілизна. Але також ми формували й загальні коробки з їжею, яку приносили люди. Дуже багато коробок з їжею нам передали з Італії.

- Мабуть, завдяки нашим волонтерам, солдати голодними не бувають?

– Так. Я вам скажу, там де ми були, у солдатів не було проблем з харчуванням. Волонтери передають дуже багато. Те, що можуть привезти волонтери – у цьому нестачі немає.

Фронтовий вертеп_8266

- Яким маршрутом вам довелося проїхати? Хто узагалі вибирав цей маршрут?

– З нами їхали представники Самооборони – вони й були нашими провідниками. «Фронтовий Вертеп» до кінця й не знав свого маршруту. Нам його склали «самооборонівці». Ми відвідали Слов’янськ, Лисичанськ, Северодонецьк, Старобільськ, Новий Айдар, Артемівськ. А ось у Щастя, Дебальцеве та Волноваху ми не їхали – нас туди не пустили. Але ми передали подарунки й туди. Їх відвезли окремо.

- А як у тих місцях, які вже цілком відвойовані нашими військовими? Наприклад, які зараз настрої у Слов`янську? Які настрої у людей?

– У Слов`янську зараз тихенько. А ось люди там байдужі. Ми трохи спілкувалися з ними, й можу сказати, що вони дуже пасивні. Вони кажуть: нам все одно, хто прийде. Свідомих людей, які розуміють, хто ворог, надзвичайно мало.

Далі до розмови долучився капелан отець Руслан, який організував акторський колектив зі студентів семінарії, і також подорожував з «Фронтовим вертепом» зоною, де воюють українці з агресором.Фронтовий вертеп_8235

- Отче, ви, мабуть, вперше побували у місцях бойових дій. Розкажіть, з якими враженнями повернулися? Що ви там побачили? Як себе почувають наші захисники?

– Я побачив у них велику силу духу. І це говорю не тому, що так годиться, але так є насправді. Я навіть думаю, що сам дечому навчився. Наприклад, тієї мужності.

Не кожна людина так готова стати на захист своєї держави, просто бути там, де кожен день як останній. У їхніх очах немає ні страху, ні жалю – вони чітко усвідомлюють, що виконують свій обов`язок. Звісно, кожен з них радше б був поряд зі своїми рідними, але вони не падають духом – і то є правдою.

- Чи зверталися до вас з проханням сповіді?

– Так, були випадки. В основному це були хлопці з Західної України. Для них це таїнство насправді важливе. Інші – менше сповідаються, але невіруючих там уже немає. Навіть той, хто не вірив, починає вірити. Звісно, бояться усі, природно, що страх існує. Як то кажуть, не боїться тільки божевільний. Але тримаються вони дуже сильно. Мені розказував один з капеланів, який вже був раніше в зоні АТО, що якось до нього підійшов хлопець зі Східної України, й каже: Батюшка, коли були обстріли, то я молився «Отче наш». Той запитує в нього: А як ти молився, українською, старослов`янською, російською? – Ні, я просто молився «Отче наш, Отче наш». Тобто, навіть ті, хто не вміли молитися, зверталися до Бога.

Фронтовий вертеп_8262

- Отче, «Фронтовий вертеп» був створений спеціально до зимових свят, Ви ще трохи «вертепуєте» військовими частинами, а що чекає цю волонтерську команду в майбутньому? Чи будете ви продовжувати те, що розпочалося ще у жовтні?

– Так, таку справу не варто залишати. На жаль, Христина – наш Ангел – вже не зможе стільки часу приділяти волонтерству з певних особистих обставин, але ми думаємо, що організовуватимемось й надалі, можливо у іншій формі. Сподіваємося, що ви про нас почуєте вже ближче до Великодня. Але дай Бог, щоб нашій країні вже не потрібно було цього «Фронтового вертепу». Хотілось би, щоб в країні вже був мир.

Розмовляла Олександра Комарщук, фото Юрій Гриньків




Схожі новини:

В неділю був затриманий командир силового блоку Коломийського...
Про себе Оксана Савчук каже так: молода мама,...
Мирослава Гасюк, кандидат психологічних наук, доцент кафедри загальної...
Гурт «МЕРІ» вже давно впевнено зайняв свою нішу...

Loading...
By Вадим Войтик 11 Лют, 2015 18:53


Загрузка...

Написати коментар

Нема коментарів

Наразі немає коментарів

Будь першим, залиш коментар!

Написати коментар
Перегляд коментарів

Написати коментар

Ваш E-mail не буде публікуватись
Позначені поля є обов'язковими*

WP-SpamFree by Pole Position Marketing



новини партнерів

Фейсбук

Google +