Головне не думати про війну, – свободівець Андрій Гнатів, командир взводу в АТО

By Людмила Баран 29 Лют, 2016 10:06

Головне не думати про війну, – свободівець Андрій Гнатів, командир взводу в АТО

Схожі публікації

Loading...

Андрій Гнатів – командир взводу 30-ої механізованої Новгород-Волинської  бригади, у його підпорядкуванні 27 осіб. Повістку отримав наприкінці січня 2015-ого року і тоді став першим з депутатів Івано-Франківської міської ради, які пішли до війська під час четвертої хвилі мобілізації.

Перебуваючи у відпустці в Івано-Франківську, Андрій Гнатів розповів для читачів Galka.if.ua про роботу, яку виконують бійці його взводу, умови, в яких мешкають, а також поділився враженнями від збільшення зарплати військовослужбовцям. 

- Минуло близько року відтоді, як Вас мобілізували. Ви можете порівнювати ситуацію в зоні АТО рік тому і тепер. Які зміни бачите?

- Минуло вже більше року. Зміни постійно зберігаються, то в кращу, то в гіршу сторону, немає загальної тенденції в якомусь напрямку.

Було загострення влітку. Незаконні збройні формування застосовували важку артилерію, реактивні системи, міномети. На осінь було відносне затишшя. Близько двох місяців майже не стріляли, зброю важку не застосовували. Якщо вівся вогонь, то він був не прицільний, а, скоріше, провокативний. З грудня вони більше застосовували зброю. Тепер дозволено давати вогонь у відповідь. Ми відповідаємо на їхні спроби спровокувати чи завдати шкоди Збройним силам.

Зараз, можна сказати, ми повернулися до того становища, яке було навесні:  застосування крупнокаліберних кулеметів, стрілецької зброї, автоматичних гранатометів.

Андрій Гнатів-3826

- Де саме розміщується ваша бригада?

- Штаб бригади розташований у місті Артемівську. А позиції розкидані у Попаснянському районі Луганської  області та в Артемівському районі Донецької області.

- Чи спілкуєтеся ви з тамтешніми мешканцями? 

- Спілкування дуже рідко відбувається. Весь час ми проводимо на позиціях. Якщо є виїзд до Артемівська раз на тиждень, то відправляються дві людини зі взводу забрати передачі та щось купити. Кожен солдат складає список того, що хоче, щоб йому придбали.

1936228_1061377197258448_2178542615296225235_n

- Яка зараз ситуація з волонтерською допомогою?

- Волонтери нам допомагають. Тяжко це кількісно оцінити, тому що багатьом бійцям допомагають окремо. Не сказав би, що допомога волонтерів зменшилася.

- Чи достатньою є  допомога від держави?

- Держава нас, фактично, повністю забезпечує харчуванням, паливно-мастильними матеріалами,  дровами, боєприпасами, зброєю.

На мінімальному рівні у нас все, що потрібно, є. А вдосконалювати забезпечення можна до безкінечності. Звичайно, хотілося б, щоб і харчування було кращим, щоб техніка була свіжішою.

Нам була дуже потрібна інженерна техніка, коли ми облаштовували позиції. Зараз пізно про це говорити, коли ми вже зробили все своїми силами.

- Влітку для вашої бригади в Івано-Франківську купували рації, інше спорядження. Чи є зараз подібні нагальні потреби?

- У нашому підрозділі питання з раціями вирішено, з цим проблем немає. У нас є мінімальне забезпечення спостережними приладами –   тепловізор, прилади нічного бачення. Хоча хотілося б,  щоб на кожному пості був не лише прилад нічного бачення, а й тепловізор.

- Можете описати умови, в яких ви перебуваєте, обов’язки, які виконуєте?

-   Ми перебуваємо на ротному опорному пункті. Це такий військовий термін, використовується, коли  є завдання тримати оборону. Це облаштовані позиції для стрільби, позиції для техніки, з яких вона працює. Позиції з’єднані траншеями. На позиціях розташовані бліндажі, в яких проживає особовий склад. Бліндаж – це, грубо кажучи, землянка. Яма, викопана глибоко в землі, накрита деревом, засипана зверху землею.   У бліндажах влаштовані місця, щоб спати. В один чи два яруси, залежно від розміру бліндажа. Так проживаємо.

Коли проводяться бойові дії, ми вже знаємо, що робити. У нас є чергові вогневі засоби. Це є крупнокаліберні кулемети, бойові машини піхоти, автоматичні гранатомети, станковий протитанковий гранатомет СПГ-9.

Ми знаємо їхні позиції, так само, як вони знають наші. Кожен має свій сектор, свою ціль. За командою особовий склад займає місця і відкриває вогонь.

В інший час солдати ведуть спостереження. У нас є спостережні пости, графіки спостереження. Інші займаються буденними справами – хтось дрова рубає, хтось воду носить, хтось готує їсти, хтось просто відпочиває.

- Чи важко було перебути цю зиму в зоні АТО?

- У нас в кожному бліндажі буржуйки. Палили дровами. Коли тривали морози, було нормально. Коли все почало танути, стало гірше. Болото, сніг розтанув, почало текти у бліндажах. Але ми з цим впоралися.

Взимку простіше. Ми мерзнемо – і ворог мерзне. Ми відчуваємо, що в них немає особливого бажання кудись лазити, стріляти. Бойова техніка мерзне. Морози впливають на роботу БМП, БТРів.

Буває, приходиш з чергування – а в тебе автомат покритий інеєм.

- Для військових часто збирають літературу. Чи є в цьому потреба?

- Хто читає, той собі знайде книжку.  Є багато тих, хто читає, багато інших займаються своєю роботою. Механіки-водії та оператори-навідники БМП  найбільше працюють, тому  що відповідають за техніку. Вона відносно стара, з 80-тих років, потребує постійного поточного ремонту. Відповідно, у людей часу читати немає. Крім того, що вони обслуговують техніку, вони ходять в наряди, на спостережні пости так, як і всі інші солдати, які технікою не займаються. А коли якась бойова готовність – у будь-який час вони сідають у техніку і відпрацьовують.

-  Багато говорять про проблему алкоголізму серед українських військових.  Вона справді існує?

- Є, звичайно, така проблема. Як вирішуємо? Перекриваємо канали доступу алкоголю.

- Повідомлялося, що військовим  збільшили зарплату. Це справді так?

- Так, дійсно, відповідно до постанови Кабінету міністрів, її збільшили. Тільки проблема у тому, що чіткого роз’яснення, що  ми маємо отримувати і коли, немає. Гроші приходять дуже по-різному. Наприклад,  зараз я не знаю, що саме отримав у 2016 році. Чи це вже зарплата, чи ще ні. Моє командування каже, що ще не зарплата, що вона ще буде, потім ще будуть «атошні», а це зараз прийшли відсотки.

Але гроші приходять. За що саме – незрозуміло. Були випадки, коли «бойові»  – гроші за участь у боях, про які розказував президент, тисяча в день –  нам приходили, і в кожного була різна сума. Навіть вийшло так, що ті, хто не брав участі, п’ята, шоста хвиля мобілізації, вони отримали більші суми. І за який саме день виплачували – інформації такої немає.

- Чи може збільшення зарплатні вплинути на мотивацію бійців?

- Може, напевно. У нас вже один демобілізований боєць повернувся, ще один хоче повернутися у наш підрозділ.

- На Вашу думку, чи є потреба у черговій хвилі мобілізації? 

- Звичайно, є. Тому що нас, четверту хвилю, треба міняти. Правда, четверта хвиля мобілізації була найбільша і найдовше тривала – з кінця січня до початку березня. Я мобілізований 27 січня. Думаю, що потрібно проводити сьому хвилю мобілізації.

Андрій Гнатів-3866

- Вам відомо, коли Вас демобілізують?

- Ще ні. Повинен бути указ президента,  в якому будуть визначені терміни, у які відбуватиметься демобілізація. Такого указу ще немає.

- Чи є надія на тих, хто йде на контрактну службу?  Вони зможуть заповнити необхідну кількість демобілізованих?

-  Стовідсотково замінити четверту хвилю контрактниками, на мою думку, – це просто нереальне завдання.

Тим більше, на бажання підписати  контракт  впливає не тільки грошове забезпечення. Є дуже багато моментів, які визначають бажання йти служити. Це і підрозділ, в якому ти служиш. Є ті, хто каже: «Я піду служити будь-де, тільки не там, де я служив», інші кажуть: «Тільки там, де я служив».

Важать самі умови проходження служби. Наприклад, моя бригада зайшла в зону АТО  ще 30 січня 2015 року. Я там з 16 березня. І відтоді перебуваємо  в зоні АТО.  На мою думку, це неправильно. Треба частіше проводити ротацію, дати людям відпочити.

В інших бригадах почергово три місяці люди в АТО, три місяці – на полігонах. Є такі бригади, що тільки по одному разу були в АТО. А ми постійно перебуваємо не просто на військовій службі… На військовій службі  і так тяжко, а ми ще й на передній лінії. Відповідно, питається:  «Чому люди там випивають?».

Звісно, є різні люди. Є такі, які випивають, але постійно виконують свою роботу. І при тому роблять її відмінно. Тут важко сказати щось на їхню сторону погане. Ну, звичайно, не подобається мені це все… Але головне, щоб людина несла службу. Тим більше, що це в особливих умовах. Була б це якась «строчка», чи на полігоні. Звичайно,  там можна і морально тиснути, і будь яким чином впливати на людей . А тут головне – виконання бойового завдання, все решта –дрібниці. Життя, здоров’я – це головне.

-Чи були втрати, поранення у вашій бригаді?

- Було багато втрат і поранень. Слава Богу, у моєму взводі постраждалих не було.  У роті були тільки три поранення.

- Як командир взводу,  Ви відчуваєте більшу відповідальність ?

- Постійно. Це дуже клопітка робота. Всі питання до тебе. Наприклад, ті самі зарплати,  на які ти не маєш впливу. Щось комусь не видали – так само цим займаєшся. Командування ставить завдання – ти працюєш з бійцями над їх виконанням.  Працюєш між солдатами і старшим командиром.

Деколи стрес виливається в те, що можеш на когось накричати. Таке буває.

- Чи допомагає Вам підтримка від рідних, друзів?

- Дуже допомагає. Головне не думати про війну. Як не дивно, на війні головне думати, як ти житимеш тут.  Якщо ти постійно думатимеш, що буде зараз, що буде через годину, то стане тяжко. Що буде – те буде. Просто, ти маєш бути постійно готовим. А коли весь час себе гризтимеш, то може настати такий момент, що в тебе просто не буде сил на це, не зможеш думати, приймати рішення.

- Люди, які були в зоні АТО, кажуть, що там і тут – два різні світи. Що Ви відчуваєте, коли повертаєтесь до Івано-Франківська?

- Це дійсно різні світи. Навіть місто Артемівськ і там, де ми розташовані, – це два різні світи. Місто Артемівськ – це, можна сказати, мирне місто,  якби людей у військовій формі не було, ніхто не міг би зрозуміти, що за 20-30 кілометрів є лінія розмежування, де люди живуть в окопах, де щодня відбуваються якісь вогневі зіткнення.

Навіть ближче, ніж в Артемівську, ми якось їхали, нас зупинили місцеві мешканці і спитали «Хлопці, як там ситуація?» А перед тим ситуація була дуже напружена. Я собі думаю, що ми своє завдання виконуємо, якщо люди, котрі проживають недалеко від лінії розмежування, питаються, як там. Добре, що вони цього не відчувають. Якби відчували, то це означало б, що ми щось погано робимо.

- А немає якоїсь, скажімо, образи на тутешніх мешканців, які сидять в кафе, розважаються, у той час, як бійці АТО перебувають  у складних умовах?

- Образи, як такої, немає. Хочеться, щоб швидше закінчилася служба, хочеться повернутися додому. Розумію, що всі люди не можуть піти в армію, бути в одних умовах, виконувати однакову роботу.

Якщо взяти нашу бригаду, то в нас є і тилові підрозділи, розміщені в Артемівську і за ним. Там так само військовослужбовці. І посвідчення учасника бойових дій вони отримали набагато раніше, ніж люди з передової. Стосовно цього є певне відчуття несправедливості.

Але бригада не може складатися тільки з механізованих підрозділів. Мусить бути якесь забезпечення. Є й інші підрозділи, є артилерія,  яка теж  не на передовій, а розташована за піхотою і звідти веде вогонь. У них зовсім інша служба, інша тактика. Вони ведуть кочівний спосіб. А ми сидимо на одному місці, в нас опорний пункт, ми  зарилися у землю й повинні втримати ту ділянку.

- У ці дні відзначають другу річницю Революції Гідності. Ви були активним учасником тих подій. Чого, на Вашу думку, за ці два роки вдалося досягнути українцям?

- Кожен досягає, чого хоче. Є такі люди, які вміли самі собі давати раду, надіятися на себе, які знайшли своє місце, свою справу. Є ті, що й далі постійно жаліються, хочуть, щоб їм дали чогось із неба, і це найгірше. Деякі люди змінюються, а інші лишаються такими, якими є, такими, що хочуть манни небесної.

Вони не розуміють: те, чого ми хочемо від держави, – це можливість бути господарями свого життя,   реалізувати себе у житті, свої здібності. Хтось на щось вчився, хтось має певну спеціальність, хист, бажання себе проявити. Важливо, щоб були створені умови, за яких кожна людина себе би проявила. А такі досягнення, як більша пенсія чи більша зарплата, – це радянські методи.

Коли в Україні треба говорити про розвиток економіки,  ми говоримо про рівень пенсій і зарплат, який є вже наслідком розвитку економіки. Ми не говоримо про причини.  А щоб росла економіка, треба глибше копнути: глянути, яким є податкове, митне законодавство, регулятивні акти, подивитися, як працюють державні контрольні органи – чи вони належно виконують свої функції  чи тільки заважають підприємцям?

- Які у Вас плани  після повернення з війська?

- Про це ще рано говорити. Думав про різні варіанти. Навіть, якби уявити, що мені зараз подзвонили, сказали: «Все, Андрію, вийшов наказ про демобілізацію, ти вже можеш не повертатися. Які в тебе плани?», я не знаю, що сказати. Ще довгий час не знатиму, що сказати.

Розмовляла Людмила Баран




Схожі новини:

В української розслідувальної журналістики багато батьків-засновників. Але якби вона...
Наявність вчасної медичної допомоги у зоні АТО має...
Молоду дизайнерку Любцю Чернікову добре знають не лише...
Сергій Соболєв, народний депутат, голова фракції «Батьківщина» розповів...

Loading...
By Людмила Баран 29 Лют, 2016 10:06


Загрузка...

Написати коментар

Нема коментарів

Наразі немає коментарів

Будь першим, залиш коментар!

Написати коментар
Перегляд коментарів

Написати коментар

Ваш E-mail не буде публікуватись
Позначені поля є обов'язковими*

WP-SpamFree by Pole Position Marketing



новини партнерів

Фейсбук

Google +