Екс-нардеп Руслан Марцінків: “Свобода” розуміє, що сьогодні власним прикладом треба показувати, що треба робити”

By Вадим Войтик 8 Лют, 2015 19:53

Екс-нардеп Руслан Марцінків: “Свобода” розуміє, що сьогодні власним прикладом треба показувати, що треба робити”

Схожі публікації

Loading...

Народний депутат минулого скликання, “свободівець” Руслан Марцінків зробив стрімку політичну кар’єру, адже за короткий час пройшов шлях від секретаря міської ради до народного депутата. В Івано-Франківську пана Руслана пам’ятали як невтомного та запального оратора. “Людина-мегафон” – таке прізвисько дали майбутньому нардепу заздрісники. Натомість відносно недовге перебування “свободівця” в українському парламенті для містян було менш помітним. 

Втім, після дострокових парламентських виборів Марцінків повернувся до місцевої політики. “Галка” поспілкувалась з екс-нардепом, який відверто розповів про те, чи він розчарований тим, що його партія не потрапила до парламенту, розповів про спонсорів партій та пригадав, як на Майдані під час Революції Гідності у нього мало не попала куля.

– Ось уже кілька місяців, як Ви не народний депутат, чи сумуєте за Верховною Радою. Є такі українці, які думають, що  хто потрапляє в парламент витягає золоту карту – велика зарплат, тотальні пільги, дружні розмови в кулуарах і розваги у вигляді заблокувати трибуну і дати комусь по писку?

– Це оманлива думка. Десь я практикував, наприклад, журналістів возив у Верховну Раду, щоб вони подивилися, де тоді жили депутати, де їли. Насправді, міф про народного депутата є достатньо великий. Але все ж депутати є різні, як і будь-які політики є різні, підприємці є різні. Казати, що всі одинакові – не можна.

– Тобто Ви у Верховній Раді не розважалися?

– До певної міри у мене зараз спокійніше життя, порівнюючи із тим, що тих два роки, то не просто була законодавча діяльність, а це в першу чергу опозиційна діяльність. Це поїздки в Донецьк, в Харків на «Вставай, Україно!», це революція. Це поїздки в Чернігівську область, де на початках, по п’ять – по сім автобусів із «Беркутом» стояли на 30 наших чоловік. Тобто насправді була бурхлива діяльність. Але ніхто не народився вічним депутатом і я до цього спокійно ставлюся. У Редьярда Кіплінга є вірш такий про те, що ти десь якщо вмієш трошки відступити, а потім піднятися, то ти тоді, дійсно, маєш характер і є сильною людиною.

Руслан Марцінків, Свобода_8869

– Отже «Свобода» загалом і Ви зокрема, лише трохи відступили?

– Ми не переймаємося. Ми розуміємо, що сьогодні власним прикладом треба показувати, що треба робити. Просто зараз дуже багато маніпуляції, їх я також відчував ще і в Верховній Раді.  Також у політиці багато піару.

– Що Ви маєте на увазі?

– От, наприклад, події 20 лютого. Мене дуже вразило два епізоди. Це коли тільки почали зносити хлопців вниз до готелю «Україна», і ми почали порядок наводити, бо це ж хаос – одні біжать на верх, бо там снайпер сидить, паралельно приносять мертвих, поранених. І от, коли принесли нашого хлопця і видно, що він уже доживає останні хвилини і підбігає ця купа міжнародних журналістів і з тими камерами прямо в лице. Ну я не витримав і одного француза так добре приложив. Ну ми навели порядок.

Друге – це мене вразило, цинічність піару на Майдані від Ольги Богомолець. Її півдня не було, коли вона тільки зайшла в готель «Україна», за нею шість камер, і її зразу знімають. Тому я дуже скептично сьогодні ставлюся до певних проектів, які на телебаченні показують, чи тих чи інших осіб, які допомагають. Не кожна людина може попасти на центральні канали, і щоб її показували кожен день. Тому цей цинізм вражає. Більше того, сьогодні в суспільстві є великий страх і це ми відчували і тоді на Майдані, і зараз відчуваємо. Постійний негатив вводить людей в страх, а коли людина боїться, нею дуже легко маніпулювати.

– Ви згадали за Ольгу Богомолець. Хіба її не було на Майдані? Вся її президентська кампанія навесні минулого року будувалася саме на меседжах допомоги під час Революції Гідності.

– Це більше міф. Для нас образ Богомолець, що вона в готелі «Україна» днювала і ночувала. Насправді вона появилась в середині дня. Першу медичну допомогу надавали медсестри з Львівщини. Дві медсестри жили в готелі «Україна» в Ірини Сех в кімнаті. Коли вже значну кількість розстріляли хлопців, то появилася Богомолець і мене особисто вразило тих шість камер, що були із нею.

Дуже багато таких надувних речей. Те саме Парасюка стосується. Я був тоді на сцені, коли він вийшов. Я бачив, коли охорона Коломойського, три ряди, його легко пропустили. Для мене це теж певний знак. Не так просто було попасти людям з Майдану на сцену, особливо в той момент, коли там виступали топ-політики.

Тобто багато є таких подій, які по телевізору показуються в одному ракурсі, а насправді було по-іншому. Тонка грань відповідальності за людське життя була присутня не в багатьох. Бо дуже легко казати: ідем атакуємо, коли там немає жодного твого друга чи знайомого там немає. А зовсім по-іншому ти звертаєш на це увагу, коли на передньому ряді всі твої знайомі і хтось із них може загинути. Чому так багато свободівців загинуло за час Майдану? Бо у них було відчуття, що вони себе не проявили. Був порив, люди не відчували тієї всієї небезпеки, вони її не розуміли. Я сам її не розумів, не розумів, що таке куля.

– Як це не розуміли, адже довкола стріляли?

– Коли я тільки встав і побачив через вікно, а воно виходить на Інститутську, що відбувається, то почав знімати все на телефон. Спочатку “беркута” дуже швидко відійшли, і тут приїжджає бус і виходять ті славнозвісні з жовтими пов’язками і з автоматів Калашникова почали стріляти вниз. Ну я собі знімаю, один повертається і стріляє у вікно. Я сам не зрозумів, що куля буквально десь два метра пролетіла від мене. Людина тоді навіть психологічно не могла уявити, що можуть стріляти.

Але Януковича треба було перемогти. Інше питання, що відчуття того, що це не закінчиться так просто, було, що буде ще щось крім Майдану. Скрізь були російські канали, щось готувалося. Тепер ми бачимо, що все перелилося у війну.

Руслан Марцінків, Свобода_8842

– Ви говорили про страх і відповідальність за життя людей. Це саме цим пов’язується певна нерішучість Олега Тягнибока під час подій на Майдані. Адже багато українців його звинувачували у тому, що він разом із Кличком та Яценюком ходив на переговори до Януковича і не брав ініціативу у свої руки.

– Було декілька моментів – страх за своїх людей. Наших людей було насправді найбільше. Друге – ми прогнозували, що все так просто не закінчиться. Тому ми вирішили формувати свій батальйон «Січ». Він офіційний, щоби бійці мали забезпечення, якщо їх вбивають, вони мають виплати від держави. Щоб отримати військо потрібно достатньо великі кошти. Так, волонтери допомагають. Батальйон «Січ», як мінімум декілька мільйонів гривень у місяць тільки від нас іде допомоги, плюс ці гроші ідуть і на «Карпатську Січ».

– Чому такий поділ на два батальйони?

– «Карпатська Січ» – вони не оформлені. Багато хлопців не хочуть формалізуватися, кажуть, що цієї війни все життя чекали. Формалізовані теж мають свій негатив, бо ти йдеш на службу, підписуєш контракти, маєш зобов’язання. Багато людей не витримують довгого часу на фронті. От, наприклад, це я спостерігав в «Айдарі». Приїдуть, два тижні повоюють, а потім мають можливість поїхати.

– Батальйон «Січ» підпорядковується МВС?

– Так, сьогодні «Січ» стоїть в Пісках, Курахово, Слов’янську. В Піски на передову ідуть по бажанню. Знаєте, є така градація – спочатку Слов’янськ, потім Курахово, а потім Піски. Наша «Карпатська Січ» разом із січовиками з 30 грудня по 6 січня перебували в Донецькому аеропорту. Про це дуже мало показують. Бо хто покаже, канал Коломойського чи Фірташа? У них є свій пул.

– Давайте все ж повернемося ще до вашого депутатства. Коли Ви працювали нардепом, то яким законопроектом чи вчинком Ви найбільше пишаєтесь?

– Ну от буквально нещодавно був прийнятий в першому читанні законопроект, який я розробив, а хлопці перереєстрували. Про доступ до узбереж річок, озер, морів. Також у той нелегкий час, за часів правління Януковича, вдалося прийняти постанову про відзначення бою під Крутами. До того часу на державному рівні такої постанови не було. Хоча більшість законопроектів прийняти не вдалося, бо не вистачало 226 голосів, бо опозиція була у меншості. Правда, і демократичні партії недодавали голосів. Наприклад, законопроект про доступ до узбереж – тоді шість голосів не додали представників партії УДАР, вісім не додали депутати «Батьківщини» і так голос за голосом і законопроект не пройшов.

Сьогодні дивлячись на цю Верховну Раду, дивуюся. Є 301 голоси в коаліції, тому є можливість дуже багато законів прийняти. Прийняли заяву про те, що Росія – агресор. Для цього розуму не потрібно! Треба якість реформи, зміни. Є можливість для цього, є коаліція, треба тільки політичної волі.

– Які би реформи в першу чергу мали би прийняти депутати?

– Хотілося би реформи місцевого самоврядування. Дуже багато говорили про це перед виборами, про децентралізацію, а все звелося до того, як за часів Януковича було – 80% надходжень у Києві і 20% на місцях. А тепер за Порошенка і Яценюка 82% коштів в Києві, а 18% лишилося на місцях. Це хіба децентралізація? Ми можемо багато говорити про децентралізацію, але якщо не буде коштів на місцях, якщо не буде повноважень на місцях, то ми не зможемо говорити про місцеве самоврядування. Насправді потрібно один день для того, щоби ухвалити новий закон про місцеве самоврядування. Потрібно винести 20 законопроектів, які вже є розроблені, і проголосувати. Треба лише політична воля.

– А Вам здається, що насправді немає тої заявленої коаліції? Це було досить чітко видно навіть по голосуванню за позбавлення Януковича статусу Президента, коли один депутат із БПП утримався, а 11 депутатів, будучи в залі, не голосували. Найбільше проблем зараз у фракції Блоку Петра Порошенка, в якій зібрані дуже різні депутати.

– Це проблема і суспільства, бо ми не вибираємо ідеології, а вибираємо постатей. Сьогодні, напевно, ніхто навіть і не зможе згадати, з якими програмами партії йшли на вибори. От наприклад, «Фронт змін». Хто може згадати хоча би п’ять пунктів їх передвиборчої програми, крім тез, що Яценюк має бути прем’єром.

– Ну, бо у «Фронту змін» просто була така стратегія. Голосуйте за нас, щоби прем’єр не змінився, бо за у той час, коли Яценюк очолював Кабмін, країна не загнулась.

– Так, але ніхто не каже, що треба робити далі. Тому у нас і такі проблеми. Нині Верховна Рада – це більше клуб олігархів, які мають ті чи інші політичні сили чи мають тих чи інших політиків. Ми бачимо, що навіть у самому Блоці Петра Порошенка є різні люди. Одні орієнтуються на Порошенка, другі – на Коломойського, треті – на Ковальчука, це колишні УДАРівці. Тобто є групи впливу. Зрештою, це не вперше. Блок Петра Порошенка нагадує «Нашу Україну».

Сьогодні дуже чітко можна побачити, яких політиків, хто підтримує. Включаєш «1+1», дивишся новини, кого він більше показує, потім переключаєш на «Інтер», дивишся, кого підтримує Фірташ, і дивишся на пул Пінчука і Кучми, позицію їх каналів. І все ясно.

Продовження буде. Розмовляла Олеся Ткачик




Схожі новини:

Наявність вчасної медичної допомоги у зоні АТО має...
Василь Абрамів – керівник обласного осередку Правого сектора...
Молоду дизайнерку Любцю Чернікову добре знають не лише...
Івано-Франківщина на виборах Президента України віддала за Петра Порошенка понад 65%...

By Вадим Войтик 8 Лют, 2015 19:53


Загрузка...

Написати коментар

Нема коментарів

Наразі немає коментарів

Будь першим, залиш коментар!

Написати коментар
Перегляд коментарів

Написати коментар

Ваш E-mail не буде публікуватись
Позначені поля є обов'язковими*

WP-SpamFree by Pole Position Marketing



новини партнерів

Фейсбук

Google +