Американський фотограф українського походження Джозеф Сивенький представив проект “Рани” з маленькими історіями і фотографіями тяжкопоранених українських військових та учасників Євромайдану. Серед героїв фотопроекту – іванофранківець боєць 128-ї бригади Тарас Мокляк, який пережив понад 50 операцій.
Іван Кушнерьов
Іван Кушнерьов народився у Запоріжжі. Йому 25. У мирний час він працював у сфері реклами, навчався в університеті та щоранку бачив Хортицю з вікна. Поміж мирним часом та сьогодні в житті Вані була війна, Іловайський котел і постійні втрати. На питання, чому пішов, він відповідає одразу, майже не замислюючись: “Це був безлад. І треба було захищати країну”.
“Це трапилося в середині листопада. Вибух протипіхотної ручної гранати, подробиць я не пам’ятаю, лиш те, що розповідали пізніше. Пригадую тільки, що якби я її кинув, вона би потрапила в людей. Тому я притиснув гранату до себе й разом з нею підірвався. Постраждало око, руки, нога”, – розповідає Іван.
Тарас Мокляк
Тарасу – 23 роки, на війні він побував уже двічі. У нього важкі травми черевної порожнини та тазу. Лікарі розповідають, що Тарас пережив вже більше 50 операцій і це тільки в Києві.
Володимир Гончаровський
Йому 31 рік, одружений, батько чотирьох дітей, був тяжко поранений 20 лютого 2014 року пострілами – двічі у спину і в праву руку. Він рятував поранених учасників Євромайдану, в яких стріляли правоохоронці на вулиці Інститутській в Києві. Йому робили численні операції в Україні та Німеччині, але його стан залишається надзвичайно складним.
У нього діагностували гепатит С. Володимир думає, що міг підхопити вірус під час отримання медичної допомоги після поранення на Євромайдані.
Вадим Довгорук
Йому – 23, він спецназівець 3-ого окремого полку.
“Ми їхали на БТРі і почався обстріл. Хто і звідки почав стріляти, ми не зрозуміли. Пам’ятаю, як кричали поранені хлопці. Була паніка, було багато ранених. До лісу я добрався самостійно. Там я пробув трохи більше трьох днів. Ноги я відморозив там, вночі морози були сильні. Потім мене знайшли солдати “ЛНР” та забрали. Під час обстрілу відірвало тільки руку, ноги відморозив вже у лісі”, – розповів Вадим.
Сергій Масан
“В нас кардинально змінилося життя”, – розповідає Світлана Капуста (29 років), витираючи чоло своєму чоловікові Сергію Масану, українському десантнику із міста Миколаїв, що проходить лікування в Дніпропетровську. Сержант Масан отримав опіки 70% тіла і втратив кілька пальців руки в результаті обстрілу з реактивної системи залпового вогню “Град” в селі Дяково у Луганській області, поблизу кордону з Росією. Сергій провів три місяці в районі бойових дій і стверджує, що його бригаду часто обстрілювали системами “Град” з території Російської Федерації. Дніпропетровськ, 29 вересня 2014 р.
Руслан Карпець
Йому – 24 роки, батько двох дітей, з Кременця Тернопільської області. На фото, зробленому у Київському військовому госпіталі, мама допомагає йому сісти. До Євромайдану, в якому Руслан брав активну участь, він працював охоронцем. Після Євромайдану пішов добровольцем в українську армію і у вересні 2014 р. був тяжко поранений в Дебальцевому. У Руслана ушкодження нерва і через це постійні болі. Є надія, що ліву ногу вдасться зберегти. Зараз Руслан на лікуванні в Німеччині. Київ, 8 січня 2015 р.
Артем Запотоцький
Артем (34 роки) був тяжко поранений під час Євромайдану 20 лютого 2014 р. Куля влучила Артемові в спину, коли він беззбройний стояв на пішохідному мості над Інститутською вулицею в Києві. Куля влучила і пошкодила хребет, а потім застрягла біля лівої лопатки. Вона й досі там. Артем одружений, має двох дітей. Він – юрист з Луцька. Цілеспрямований і з сильною мотивацією, Артем прагне стати на ноги і тренується по 6 годин на день. Він також продовжує працювати юристом. Трускавець, Львівська область, 6 вересня 2014 р.
Артем Кравченко
Артема поранили під час евакуації з Іловайська по так званому зеленому коридору. Через великі втрати крові та біль він не міг іти, тому більше ніж 8 годин повз майже 3 км до найближчого села:
“Пити дуже хотілося, вночі я взагалі пив свою сечу, не витримував вже. Доліз до крайнього двору і перше, що я почав шукати, – це воду. Заліз до свиней, почав пити в них воду, а вони почали мене кусати за те, що я п’ю воду з їхнього корита”.
Дніпропетровськ, 9 вересня 2014 р.
Василь Пелиш
Йому – 19 років, на лікарняному ліжку у Львівському військовому госпіталі. Василь брав участь у Євромайдані, а потім записався у добровольчий батальйон, щоб боротися на Донбасі із сепаратистами, яких підтримує Росія. Хлопець потрапив у полон, і сепаратисти відрубали йому праву руку за татуювання з написом “Слава Україні”. Львів, 7 жовтня 2014 р.
Катерина Панченко
Катерина (на фото – праворуч), 20 років, на 7-му місяці вагітності, плаче над тілом свого чоловіка Едуарда (22 роки) у морзі в Києві. Обоє з міста Дніпродзержинськ. Едуард Панченко – солдат 93 бригади, був тяжко поранений у січні під час бойових дій у Донецькому аеропорту. Помер на світанку 8 лютого 2015 р. в Київському військовому госпіталі. Київ, 10 лютого 2015 р.
Льоня Хмельков
Льоня дістав поранення 22 січня. Він – контрактник, служити пішов у 95 Житомирську аеромобільну десантну бригаду. Зі своїми побратимами він пройшов Слов’янськ, Ясинувате, звільняв Лисичанськ. Поранений у донецькому аеропорту. У нього вогнепальне наскрізне, осколкове поранення.
Вадим Свириденко
Йому – 42 роки. Осколком від снаряду він отримав поранення у праве передпліччя та праве стегно. Згодом він натрапив на міну.
Мене так підкинуло, що після цієї міни я вже не міг ходити. Я впав на чиїсь носилки. Хтось з хлопців там лежав. Я пошкодив тазові кістки, пошкодив хребет.
“Моя боротьба за життя тривала два дні і три ночі. І на третій день мене знайшла розвідка “ДНР”. За цей час, що я там тільки не робив. Я їв сніг. Я намагався усіма засобами вижити. І коли мене вже знайшла розвідка “ДНР”, вони мене забрали в полон. Я намагався піти сам пішки, але максимум, що я міг зробити, це 2-3-4 кроки, а потім я падав”, – розповів Вадим.
В’ячеслав Буйновський
В’ячеслав Буйновський (41 рік), якому ампутували праву руку і праву ногу, робить перші кроки назустріч близькому другу, використовуючи протез від Ортотех-Сервіс, протезної майстерні, розташованої в Києві на Подолі. До Євромайдану, в якому він брав активну участь, В’ячеслав працював механіком у Сумській області. Потім записався добровольцем в батальйон “Айдар” і був тяжко поранений під Луганськом у вересні 2014 р. Київ, 10 лютого 2015 р.
Олексій Литовченко
Олексію 30 років. Він з підрозділом стояв у містечку Горняк Донецької області.
“Спочатку був вибух, потім я відчув поштовх. Я подивився: у мене розкурочена кістка, розірвані артерії. Я спробував поворушити пальцями на нозі, але все було розірвано. І я вже тоді зрозумів, що ноги нема. Ударною хвилею зачепило і нирки. У мене також була велика проблема з нирками, я не міг ходити в туалет”, – розповів він.
Він розповів, що в лікарні Мечникова не лікували, а травмували. Завдяки матері та жінці його бортом направили до Києва. Там його повернули до життя. Втрати крові були несумісні з життям, він втратив 3 літри. До того ж, ще схопив запалення легенів, а спочатку думали, що туберкульоз. Через місяць в реанімації, Олексія перевели в гнійну хірургію.
ФОТО ТИЖНЯ
