Анатолій Матвієнко, народний депутат України: “Мені кажуть, ти продався Коломойському, бо підтримуєш Шевченка”

By Вадим Войтик 31 Сер, 2015 08:58

Анатолій Матвієнко, народний депутат України: “Мені кажуть, ти продався Коломойському, бо підтримуєш Шевченка”

Схожі публікації

Loading...

Верховна Рада України ось-ось має прийняти зміни до Конституції в частині децентралізації влади та нових функцій органів місцевого самоврядування.

Для українців реформа адміністративна та реформа місцевого самоврядування є надзвичайно актуальною. Регіони втомилися від безгрошівя, а центральна влада, своєю чергою, не спроможна ефективно управляти великою державою, не делегувавши чимало повноважень і функцій на місця, у глибинку. Що нас чекає?

Одним з активних пропагандистів реформи місцевого самоврядування є народний депутат України Анатолій Матвієнко, кандидат політичних наук. З Прикарпаттям його повязують, можна сказати, родинні стосунки: дружина Ольга родом з села Тишківці, що на Городенківщині. Там Матвієнки часто бувають і навіть працюють над реалізацією декількох соціальних проектів для села. Народний депутат активно спілкується з громадою, вивчає і знає  її проблеми. Думка Анатолія Сергійовича у Верховній Раді досить авторитетна, та чи вдасться йому відстояти свою концепцію реформи місцевого самоврядування? Про це – в розмові з народним депутатом, яка до речі, переривалася кілька разів, оскільки в кабінет Анатолія Сергійовича телефонував Президент Порошенко.  

— Анатолію Сергійовичу, що сьогодні, на вашу думку, відбувається в Україні з адміністративною реформою, реформою місцевого самоврядування?

Хочу вас запевнити, що адміністративної реформи у нас немає. Бо адміністративна реформа – це реформа всієї системи влади і території, на якій вона здійснюється. Якби у нас був комплексний погляд, тоді можна було б розуміти, що у нас робиться у частині децентралізації влади і агітації за наміри передати якісь повноваження органам місцевої влади. Адміністративна реформа складається з багатьох фрагментів, зокрема, в цьому контексті можемо говорити про добровільне об’єднання громад, про судочинство, про реформу органів внутрішніх справ тощо. Якщо би запитати, чи є в кого в голові уява моделі, до якої маємо прийти, то я даю відповідь: нема.

— А таки ні в кого?

— На жаль. Є, звичайно, думка, але щоб вона була узгоджена, відпрацьована, підтримана, зрозуміла тим, хто, найперше, має проявити політичну волю, то такої нема – запевняю вас. А те, що ми робимо, можна означити, вживши порівняння про голку, яку шукаємо у копиці сіна.

Якщо запитаєте політиків, що таке адміністративна реформа, то вам ніхто не дасть відповіді. Якщо ти не маєш уяви, знань, не маєш консультантів, які б тобі намалювали мапу, то фрагменти приводять може до добра, а швидше за все до того, що нічого з того не буде. Тому можу стверджувати, що нема в нас адміністративної реформи.

— Що ж є?

— Зараз є реформа місцевого самоврядування. Але уяви, що таке місцеве самоврядування, знову ж таки немає у багатьох із тих, хто за нього агітує.  На превеликий жаль, те, що робиться, у мене викликає серйозний сумнів. Коли таку реформу роблять невдало, то ми компрометуємо ідею, і люди не вірять, що це взагалі треба робити. Згадайте, що свого часу слово «демократ» набуло у нас негативного відтінку, бо люди, які називали себе демократами, і близько не відповідали тому означенню. А суспільна свідомість до цього слова виховала в себе негатив: демократ – це ледь не злодій з великої дороги, який ні за що не відповідає, та ще й не вміє нічого зробити. Це, на жаль, характерно для нашого суспільства, і справа не у владі, а в самому суспільстві. І ми маємо починати з цього розмову і думати, як вийти на інший рівень суспільної свідомості. З нинішньою суспільною свідомістю успіх будь-якої реформи – це велике чудо.

— А може, не треба винаходити велосипед, а скористатися досвідом цивілізованих країн, які проходили і адміністративні, і самоврядні реформи?

— Мудрі кажуть: вчіться, на помилках інших, бо життя настільки коротке, що сам стількох помилок не зробиш. Набутий досвід має бути, безперечно, врахований. Але не майте ілюзій, що мавпування будь-якої моделі принесе користь. Ні! Тому що треба враховувати, крім світового суспільного досвіду, нашу особливість, нашу ментальність, нашу історію.

Наприклад, укрупнення територіальних громад, що є, знову ж таки, маленькою складовою адміністративної реформи і частиною реформи місцевого самоврядування. Нам кажуть: добровільне об’єднання, прийняли закон – об’єднуйтесь.

Досвід Європи свідчить, що добровільне об’єднання закінчилось нічим. Всі прийшли до добровільно-примусового, а закінчили примусовим об’єднанням – крім однієї Фінляндії.  Але там був обіцяний дуже великий «пряник». На це було потрачено десятки мільярдів доларів.

— А якщо в Україні нема цього «пряника»?  

— Нема. В бюджеті діра у більш як 200 мільярдів. А людям кажуть: йдіть об’єднуйтеся. Дехто рухнувся, але бачить, що толку нема. Тому необхідність укрупнення територіальних громад буде скомпрометована. А це загальмує нас ще на років 10-15.

Є філософія інша. Якщо ми хочемо враховувати світовий досвід, то немає добровільного об’єднання, оскільки немає серйозних ресурсів. Треба дивитися, наприклад, чому гміни (у Польщі) так швидко організувались. Коли Польща почала робити реформи, то організували гміни, які об’єднують 10-15 тисяч населення. Поляки відновили свою історичну пам’ять, і це їм допомогло. Але Польща сьогодні страждає від того, що її гміна вже є не дієздатною в результаті демографічних змін. І сьогодні вони вимагають нового етапу укрупнення. Польща нас вчить, що треба створювати таку ємкість і чисельно, і економічно сільської, селищної і міської громади, яка б могла ефективно жити і працювати покоління, тобто 25 років.

От ми маємо заглянути на 25 років уперед і визначити, наскільки ця громада є спроможною. І коли ми зараз добровільно заганяємо під 7-8-10 тисяч людей, то неважко спрогнозувати з огляду на демографію сільського населення, що через три роки там буде лише 5 тисяч. А наука каже, що якщо нема 7-8 тисяч при достатньому економічному потенціалі, то така громада не має перспектив. То ми робимо людям ведмежу послугу, пропонуючи об’єднуватися у 7-10 тисяч, бо завтра таке об’єднання людей буде неспроможне.

анатолій матвієнко

— Щось це все дуже сумно… А що ви особисто пропонуєте?

— Оскільки займаюся наукою якраз в питаннях адміністративної реформи, то пропоную укрупнити громади до 15-20 тисяч. І тоді це дійсно стане центром економічного розвитку і відновлення цієї території. Як це можна зробити? Я пропоную розукрупнити райони. Давайте ми на 15-20 тисяч населення подаруємо район, як громадівську основу. Буде називатися «громада», але назвою буде район. А туди будуть входити всі села. Ми кажемо людям: ми вас не в село заганяємо або до міста приєднуємо, ми вам даруємо район.

— Тобто ви говорите про те, що районів в Україні має стати більше?

— Візьмемо до прикладу Городенку, яку вважаю рідною. Понад 60 тисяч населення. Давайте там створимо три райони – по 20 тисяч. Таким чином ми децентралізуємо владу, а люди будуть мати послуги не в Городенці, а в своєму центрі, який самі визначать. І ми поділимо бюрократів району на три і ми вже готові їх відправити. А хто не може бути поділений, той буде виконувати функції обслуговування цих районів.

— Що це дасть?

— Коли будемо мати громаду в 20 тисяч, то точно ми будемо мати там якісні школу, заклади охорони здоров’я, культури. Бо на таку кількість людей є попит розвитку цих інституцій. І ми тоді будемо мати точне розуміння того, як будувати комунікації, будемо возити дітей до цієї якісної школи, чи до двох, чи до трьох… Адже сьогодні боротьба за те, щоб у селі залишилась школа, є боротьбою в нікуди. Бо мені особисто, як батькові, не школа потрібна, а якісні знання дитині. Школа, де навчається навіть сотня учнів, але де вчителі викладають одночасно по три предмети, мені не потрібна. Але мені, безперечно потрібен автобус, добра дорога до школи, до лікарні…

— Як депутат, ви часто спілкуєтеся з людьми. Чи сприймають вони ваші ідеї, що самі пропонують?

— Насамперед, зазначу, що реформа – це як ремонт. І мало кому комфортно, коли йде ремонт. Тому більше треба розказувати не про те, як йде ремонт, а про результат його. Назагал ми нічого не кажемо – нема просвітницької роботи. Тому люди мало що знають про результати реформи місцевого самоврядування, трошки знає актив, трошки знає сільський голова і ще трошки більше знає голова районної адміністрації, але виконує не що інше, як тільки вказівку згори.

У нас нема творчого підходу. От я зустрічався з активом Івано-Франківська, Львівської області, розказував про модель, яку я пропоную. У відповідь чую: все класно. Кажу: зберіться і пропонуйте, що ви будете в себе робити ось так.  Але…

— Тобто ініціативи знизу нема жодної?

— Є налаштованість виконувати вказівку з Києва. Власної позиції бояться, як миша кота. Це така совдепівська філософія організації влади. Вона зберігається й по сьогодні.

— Що ж робити?

— Для успіху будь-якої реформи має бути сформована критична маса провідників. Вона має бути навчена, має знати, чого вона хоче. Запитайте будь-якого голову районної адміністрації, що він знає про те, що він робить…  А як він може переконувати людей, коли сам не переконаний? Тож реформа навряд чи буде успішною.

— То чи будуть успішними в контексті місцевого самоврядування зміни до Конституції, які прийматиме Верховна Рада?

— Пропонується краще, ніж те, що є. Бо те, що зараз є, не дає можливості зреалізувати головну ідею – мати реальне ефективне місцеве самоврядування. Погляньте на 133-тю статтю Конституції, де написано, що територіальними одиницями є село, селище, місто. Це абсурд. До прикладу: є столиця Норвегії Осло, але є муніципалітет Осло, який об’єднує сто населених пунктів, включаючи й місто Осло. Так і в нас має бути. Села залишаються як населені пункти, з відповідними правами як населені пункти, але вони мають об’єднуватись у громаду і громада є базовою одиницею.

От я питаю у поляків: що таке повіт? яке його значення у трирівневій структурі місцевого самоврядування? Є у них воєводство, повіт, гміна. Повіт виконує дві функції і поляки вважають, що повіт їм взагалі не потрібен. Якщо ми вчимося у Польщі, то для чого нам три рівні?

Я наполягаю: робімо дворівневу структуру: район як громада – базовий рівень і область. Ми зекономимо купу грошей. Але є функції, які не може виконувати область, зокрема, судочинство, прокурорська, міліцейська тощо.

Тож якщо ми збільшимо кількість районів, то можна зробити, до прикладу, освітній округ, в одному районі буде сидіти прокурор цієї округи, в другому районі сидітиме міліція цієї округи, але це не буде адміністративно-територіальна одиниця, це буде функціональна одиниця. А тоді садіть префекта в області, а на ці округи садіть субпрефектів. І тоді матимемо чудову структуру, яка не потребує додаткових затрат, але яка дасть можливість мати таку громаду, яка самостійно вирішуватиме свої проблеми. Така структура дасть можливість зберегти і відновити сільську зону.

— Анатолію Сергійовичу, це ваші теоретичні викладки, а які у цьому контексті ваші практичні кроки як народного депутата?

— Насамперед, я перший автор змін до Конституції щодо адміністративно-територіальноі реформи і найперше – місцевого самоврядування. Це було ще на початку 2000-х років.  Свої пропозиції я подав у Конституційну комісію, яка їх не читала. Я написав листи з викладкою своєї філософії Президенту, голові Верховної Ради і прем’єр-міністру. Так розумію, що відповіді мені підготували їхні помічники. Я далі кажу, що я не буду голосувати за реформу місцевого самоврядування, яка пропонується Верховною Радою, і публічно пишу, куди тільки можу. Ну, хтось каже: давай спочатку це спробуємо. Але мені здається, що треба правильно закладати стратегію. Якщо ми цього не зробимо, то завтра зіштовхнемося з проблемами, які не будемо знати як долати.

— Ваше імя тісно повязане з Прикарпаттям. Останнім часом навіть дещо у скандальному контексті щодо будівництва доріг. Як прокоментуєте?

— Я сьогодні борюся з тим, щоб не вкрали з доріг гроші в Івано-Франківську, і виявився неугодним. Мене ненавидять, в тому числі й ті люди, яким ці дороги будуються. Я кажу: не будуйте неякісної дороги. А вони у відповідь: нам яку-небудь, але хай будують.  А з тої дороги 50 відсотків крадуть, і це людей влаштовує. І кожного року треба робити ямковий ремонт. Невже ми такі багаті? Давайте за ті 17 мільйонів, що на ямковий ремонт тратяться, зробимо кілометр хорошої дороги. Але ніхто не хоче. Бо з ямкового ремонту вкрасти – одне задоволення.

Мені кажуть: от ти продався Коломойському, бо ти підтримуєш Шевченка у його бажанні будувати дороги.

— А це справді?

— Так, я підтримую Шевченка у цьому його прагненні, але я Коломойському не продався. Шевченко має сьогодні зацікавленість у якісних дорогах? Має, бо у нього «Буковель».  А я хочу якісних доріг в Івано-Франківську? Хочу, бо ми не настільки багаті, щоб купувати дешеві речі. Тому я хочу якісної дороги. В такому разі він мій партнер. Якщо він її зробить навіть на нуль відсотків рентабельності, то він згодом отримає 40 відсотків рентабельності в «Буковелі», туди приїде в два рази більше людей і залишать на Прикарпатті гроші. Тому я не розумію, що я роблю погане для краю, коли підтримую Шевченка в будівництві доріг. Мене не цікавить, гідний він, чи негідний. Він будує якісно, і тому я його підтримую. І я не ворог Прикарпаттю.

шевченко, матвієнко, дерев'янко на будівництві дороги  (фото blitz.if.ua)

— Думається, час розставить усе на свої місця…

— Не розставить! Поки ми не змінимо свідомість – не розставить. Маєте приклад: я вже десять років працюю в Тишківцях (Городенківський р-н) над реалізацією великого соціального проекту, який стосується молоді. Чи дуже змінилася психологія сільської молоді за цей час? Не дуже. Мабуть, треба років сорок, щоб змінити-таки.

Свіжий факт: встановили у селі хрест, варто зробити навколо нього благоустрій. Кажу: знайду кошти і перекриємо дах однієї хати, бо це фон, і поставимо пліт через дорогу, щоб відгородити від хати-розвалюхи. Питаю у тих чоловіків, чию хату хочемо наново перекрити і поставити паркан (причому, не за їхні кошти), чи не проти. А один з них каже: а я що з того буду мати? Чи може це вкластися в здорову голову?

Знаєте, я не ображаюсь на цих людей. Вони такі, які вони є. Але це красномовний доказ того, що суспільну свідомість споживацтва треба змінювати.

Ви запитайте в будь-кого: чого ти йдеш у депутати? Звісно, ніхто не буде відвертим. Але більшість йде у депутати, щоб, як то кажуть, сісти на потоки, щоб мати можливість взяти землю, взяти преференції. Ми – гончі пси за преференціями, за рентою. А нам треба бути гончими псами за прибутком.

— То, може, зараз місцевих виборів не треба?

— Треба! В умовах кризи чим частіше вибори – тим краще. Під час реформ варто обирати не на 5, а на 4 роки.  Треба розвести вибори до Верховної Ради і місцеві з інтервалом хоча б у два роки. Вибори – це в будь-якому випадку школа, яка має нарешті привести людей до переконання, що вибори – не лише право, а й відповідальність. І ми мусимо сформувати у них цю відповідальність, бо інакше ми нічого в цьому світі не змінимо.

Розмовляла Наталка Стрілець




Схожі новини:

Петро Порошенко висловив впевненість, що найближчим часом вдасться...
Сьогодні, 23 серпня, в Україні відзначають День Державного...
Радикальна партія Олега Ляшка” знаходитиметься у виборчих бюлетенях...
Понад сотня франківських велосипедисток 21 червня  одягнулися в...

By Вадим Войтик 31 Сер, 2015 08:58


Загрузка...

  1. іван Жовтень 14, 22:10

    Сука продажна, чию вже тільки “лапу” не смоктав!!!
    Ні стиду не совісті

    Reply to this comment
Перегляд коментарів

Написати коментар

Ваш E-mail не буде публікуватись
Позначені поля є обов'язковими*

WP-SpamFree by Pole Position Marketing



новини партнерів

Фейсбук

Google +