ONUKA про Євробачення, українську музику та Чорнобиль

Автор: Єва Жасминова

11 Mar, 2016 15:03

Поділитись публікацією
ONUKA про Євробачення, українську музику та Чорнобиль

Фронтвумен українського гурту Onuka Ната Жижченко розповіла “Апострофу“, чому присвятила новий етап творчості Чорнобильській катастрофі, що думає про Євробачення та поведінку Руслани, чому їй подобається SunSay.

Про новий міні-альбом Vidlik присвячений Чорнобильській катастрофі.

Мій батько — ліквідатор. Я завжди цікавилася цією темою: і в школі, і в інституті. Навіть присвятила їй дипломну роботу. Періодично відправляюсь в своєрідні експедиції в Чорнобильську зону і в Прип’ять — за натхненням. У цьому році нещодавно знов була там. Взагалі, для мене ті місця — найулюбленіші на світі.

Мені здається, що Чорнобиль — це вічна тема, а не та, яку потрібно згадувати лише періодично. В нас в країні якось швидко все забувається, і ця катастрофа у свідомості наших людей також давно відійшла на периферію. Можливо, це пов’язано з політичними змінами. А коли щось важливе забувається, то через деякий час воно знову повторюється. Якщо Onuka своєю музикою зможе хоч трохи цю тему актуалізувати, я буду дуже рада.

Про сучасну музику з використанням етноінструментів.

Успіх саме в тому, наскільки цей баланс витриманий. Все ж таки мені не хочеться перетворювати ONUKA в повністю єлектронний гурт, тому я використовую живі інструменти. Я не вважаю, що якщо в тебе в складі багато народних інструментів, то це не означає, що ви граєте шароварщину.

Подивіться на гурт “ДахаБраха”, в якому самі народні інструменти і голоси. Але це ж не шароварщина. Це легко визначити завдяки якості музики. Головне — це гармонійне звучання.

Про Євробачення.

Мені здається, було б принизливо для учасників стояти перед журі, яке в професійному плані набагато слабші, ніж ті артисти, що в даному випадку увійшли до фіналу.

Мені дійсно було б некомфортно конкурувати з моїми друзями. Я вважаю, що цей фінал був досить категоричний.

З одного боку добре, що вся країна дізналась про таких чудових виконавців. Але з другого боку мої нерви точно б не витримали цього бруду, який лився з усіх боків і в багатьох випадках був абсолютно незаслужений. Це зворотній бік медалі, який дуже неприємний і для мене непід’ємний.

Ната Жижченко Фото: Апостроф

Ната Жижченко. Фото: Апостроф

Про Руслану, SunSay та Ані Лорак.

SunSay — це взагалі настільки світла людина, зовсім не прив’язана до якоїсь конкретної країни. Він багато подорожував, багато займався духовними практиками. Ця людина — космополіт. І те, що Руслана його так допитувала, я вважаю, це було занадто. А він, ніби перед розстрілом, стояв і виправдовувався. Знаючи його особисто, думаю, що це для нього було дуже неприємно і боляче. Він достойно відповів на всі її запитання. Він з Харкова, українець. В нього є як російськомовна, так і україномовна музика. Сказав, що буде їздити до Росії, тому що в його гурті грають самі росіяни, які там живуть. Це зрозуміла позиція.

Дивує те, як суспільство обирає собі ворогів. От, наприклад, Ані Лорак. Якщо всі ненавидітимуть її, а Сана почнуть захищати, це також буде неправильно. Хоча я все ж таки не розумію її поведінку в тому плані, що вона жодного разу це не прокоментувала, нічого не сказала про свою позицію. Дає в інтерв’ю якісь недолугі коментарі. Я ніколи не любила її творчість. Але після цього я її зневажаю як людину. Тому що людина без позиції — не людина.

Якщо в тебе позиція, як у Сана, то май сміливість про це сказати. Я поважаю його за це. А також за те, що він завжди був дуже нішевий артист і особливо не належав до шоу-бізнесу. І от пішов на той конкурс, зробив пісню, яка мала великий відгук слухачів.

Також є музиканти, які тролять тих, хто їздить до Росії. А самі туди насправді не їздять тому, що їх ніхто не запрошує і ніколи не буде.

Про українську музику.

Зараз в українській музиці стільки різних явищ і імен, що можна сказати, що дечого забагато. Є артисти, в яких за останні два роки стався прорив і я б не сказала, що в них провінційний рівень. Вони абсолютно професійні.

Питання первинності і вторинності стосується всіх світових музикантів. Постійно повертаються то 1980-ті, то 1990-ті. Винаходити музичний велосипед, виявляється, досить складно навіть для світових артистів.

Мені не подобається в українській музичній дійсності, що будь-якго музиканта з власним сучасним саундом ставлять з кимось поруч і звинувачують у вторинності. Але це ж класно, коли порівнювнюють, наприклад, з Ройшен Мерфі, а не з Анжелікою Рудницькою. Maneken постійно називали українським Jamiroquai. Він вже декілька разів повністю змінив музичний стиль. Але все одно цей ярлик лишається в головах людей.

Музичні критики або пересічні громадяни пишуть, що мовляв The Hardkiss вторинний, а Onuka — це взагалі вкрадений саунд. Хто вони такі, щоб це писати? Якщо нас не будуть підтримувати вдома, то хто ж нас буде цінувати за кордоном?

Це стосується не лише музики. В нас звикли взагалі все тролити. Постійні нарікання на все, що зроблено в твоїй країні — це чистий деструктив. Я, наприклад, пишаюся тим, що в нас є The Hardkiss, Erised, Allois, Brunettes shoot blondes, TheManeken, Джамала. І цей перелік постівно поповнюється.