Якщо відкриватися людям, вони відкриваються навзаєм, – Христина Стефінів, ведуча “Західного полюсу”

By Дубінець Вікторія 28 Лют, 2017 10:17

Якщо відкриватися людям, вони відкриваються навзаєм, – Христина Стефінів, ведуча “Західного полюсу”

Схожі публікації

Loading...

Христина Стефінів – журналістка, ведуча на радіостанції «Західний полюс». У інтерв’ю для «Галки» Христина розвіяла міфи про людей із інвалідністю (дівчина має ДЦП) розповіла свою історію успіху та порадила, що робити, аби руки не опускалися.

- Для початку розкажіть коротко про себе.

- Я з дитинства дуже мріяла стати радіоведучою, просто марила цим, і ще у школі пішла вчитися на позашкільну освіту – курс  дикції і риторики: більш ніж 3  роки навчання постановки голосу, декламаційного мистецтва та ораторської майстерності. Тут у мене неймовірно багато вклала моя перша викладачка – Ніла Михайлівна Аксьонова. Низький їй уклін!

Навчалась у Львівському національному університеті імені Івана Франка на факультеті журналістики. Із першого курсу працюю на радіо «Західний полюс». Прийшла туди дуже юною на стажування і… залишилася працювати. У травні уже буде ювілей – 5 років, відколи я на «Західному полюсі». Також працюю журналістом на фрілансі у різних виданнях, проводжу майстер-класи з риторики, дикції і постановки голосу.

Христина Інтерв'ю-8112

- Чому саме журналістика?

- Напевно, просто тому, що це моє. От подобається, і все. Мені завжди хотілося працювати з голосом. До того ж, це робота для таких людей, як я: «нарваних» і шибайголів за темпераментом (сміється).

Найбільше у журналістиці мені, все ж, подобається транслювати у суспільство якісь посили, досліджувати, виясняти. Я маю можливість (Слава Богові!) поговорити  із людьми про суттєве і насушне через пресу і радіо зокрема.

- Розкажіть більше про свою роботу: програми, колектив, відомих людей, з якими доводилося спілкуватися.

- Робота радіоведучих  цікава тим, що голосом можна робити будь-які дива! Голос, насправді, на багато що здатний.

А колектив на роботі дуже класний – направду.

Я працюю в п’ятницю і на вихідних. Веду ранкове вікенд-шоу «Бамбетель», в яке входить також авторський проект «Будьте здорові!» – це інтерактивні консультації лікарів у прямому ефірі: слухач може додзвонитися до нас і поставити своє «болюче» запитання гостеві-фахівцю, а отже – отримати вичерпну відповідь, не виходячи з дому.

Музично-ефірні години наповнені випусками новин, (їх потрібно самостійно підготувати):  є час для всеукраїнських та світових новин, а є – для місцевих.  І з «Галки» також беру інформацію (сміється), звісно, посилаючись на джерело. Готую також прогнози погоди,  рубрики, є «лінійні» виходи в ефір – все в нас є!

Щодо увікенду, то це вже згаданий «Бамбетель», де і «Будьте здорові!», а також хіт-парад «ТОР-5». Я підбираю п’ятірку унікальних європейських треків, які не ротуються в Україні. Це пісні таких країн, як: Нідерланди, Естонія, Німеччина, Франція та й Європи в цілому.

Звісно, часто до нас на радіо навідуються зіркові гості. Серед відомих людей, з якими я спілкувалася,- Андрій Хливнюк із «Бумбоксу», O.Torvald, Павло Табаков, Тоня Матвієнко, Брія Блессінг, Володимир Науменко та інші; а також політики і громадські діячі. Загалом на «Західний полюс» на розмову до мене і моїх колег приходять чи не усі  знаменитості, які бувають в Івано-Франківську.

хри

- Ви спілкувалися із музикантами гурту O.Torvald, який цьогоріч представлятиме Україну на Євробаченні. Які враження у Вас залишились від хлопців, і чи вважаєте, що вони можуть перемогти?

- Хлопці надзвичайно цікаві. Соліст – Женя Галич – дуже колоритний, простий, не марить  «зірковою хворобою». У ньому є оця справжність і щирість. Це головне!

Думаю, хлопцям не забракне духу, щоб перемогти, якщо вони цього справді хочуть. Хоча я, якщо чесно, не стежила за перебігом відбору на «Євробачення» (посміхається).

ото

- Власне розкажіть свою історію: як досягнули омріяного і стали радіоведучою?

- Я вже казала про позашкільну освіту. Це було таке глобальне навчання: заняття 2-4 рази на тиждень впродовж декількох років. І в університеті, і на різноманітних тренінгах та майстер-класах. Із дитинства мріяла стати радіоведучою, але десь у 9 класі закинула цю ідею.

У старших класах мріяла стати режисером: у мене навіть була театральна групка. Однак на режисурі мені сказали: «Па-па, сорі».

Пізніше хтось дав мені телефону Наталії Димніч (викладачки журналістики в ПНУ), яка запросила мене у школу журналістики. Там я познайомилася із Наталею Асатурян – тоді ще ведучою програм на ОДТРК «Карпати», яка відіграла дуже велику роль у моєму голосі, звучанні, творчому доробку для вступу на журфак. Ці жінки  дуже важливі  для мене, як і викладачі Франкового університету . Ціную кожного зокрема.

Потім я працювала у молодіжному журналі «MOVE» – це був 2011 рік, коли  тільки вступила до університету на журфак. У виші викладачі-«радійники» помітили потенціал у моєму голосі, і  ми разом почали все більше і більше розвиватися  у сфері радіожурналістики.

На стажування на «Західний полюс» прийшла, бо дуже цього хотіла. Пам’ятаю, як мене посадив перед собою мій керівник.  Я ввімкнула йому деякі подкасти. Він уважно  послухав, а за декілька хвилин після того, як я пішла, передзвонив і запросив на стажування. Я буда дуууже щаслива! І вдячна! Сьогодні також. У нас взагалі вся команда дуже кльова! Слухайте нас! (Сміється)

Христина Інтерв'ю-8127

- Чи вважаєте Ви що у радіо є майбутнє, оскільки поширена думка, що ТБ і Інтернет-медіа його витісняють?

- Повністю не погоджуюся з тим, що радіо втрачає свою актуальність. Зокрема, у «Західного полюсу» є аудиторія, напрацьована впродовж 21 року. І ця аудиторія досить велика: ті, які люблять нас, наших ведучих, програми. Я відчуваю віддачу від слухачів.

Абсолютно ніщо не замінить радіо навіть тому, що це єдине ЗМІ, де існує якась загадка.

Якщо на екрані телевізора все видно, то голос радіоведучого – це те, що ми можемо собі додумати. Є інтрига, й коли ми вимикаємо пісню, слухач не знає, що лунатиме далі.

А скільки щастя в людей, коли вони можуть зателефонувати, передати комусь привіт, замовити пісню. Ці емоції просто неповторні. Хоча тепер можна зайти із будь-якого мобільного в Інтернет і цю пісню скачати, але ефект свята, трепету – він незамінний. Тому радіо буде жити й жити. І мені здається, що воно переживе й Інтернет, і все інше.

- А як ви ставитеся до квот, згідно з якими кожна четверта пісня повинна бути україномовною?

- У загальному, ці квоти дуже корисні, тому що у нас довший час українську музику витісняло щось російськомовне, чуже. Ситуація ж така, що щотижня, щодня на радіо просяться різні україномовні гурти, які чи тільки починають процвітати, чи уже знані уже за кордоном, а у нас ні.

Я не згодна з тим твердженням, що української якісної музики мало. Наш народ надзвичайно талановитий, тому це, безумовно, дуже класне нововведення.

На «Західному полюсі» уже багато років ротується виключно українська та європейська музика. У нас працює команда чудових музичних редакторів, які відбирають музику прискіпливо і виключно якісну. Є чим насолодитися. У цьому якась наша фішка.

Христина Інтерв'ю-8125

- Чи охоче Вам допомагають, за потреби, пересічні люди?

- Тут діє принцип: як я до них, так і вони до мене. Поки що рідко коли таке траплялося, щоб я просила когось про допомогу, а люди не відгукувалися.

Це якийсь міф, що пересічні люди неохоче допомагають людям із інвалідністю. Більша проблема у дорогах, відсутності пандусів тощо.

Друзі навіть жартують, мовляв, це не я не можу навчитись ходити, а у нас такі дороги, що… навчання відбувається з перешкодами (посміхається). Зате ефективно!

- Власне, наскільки адаптований Івано-Франківськ для людей із інвалідністю?

- Не адаптований. Можливо, відсотків на 15. Дякувати Богу, я не рухаюся на візку, тому не можу сказати однозначно, бо не перевіряла наявність бодай тих пандусів. Але добре було б, якби принаймні не було тих каменів-ямок-горбиків,  які викликають труднощі для моєї красиво-модельної ходьби  зокрема (сміється).

- Як ставляться у нашому суспільстві до людей із особливостями здоровя?

- Їх часто або героїзують, або навпаки. Чогось нормального мало.

Переважно  у людей, у яких є певні проблеми зі здоров’ям, є стереотипи, що всі здорові люди – це зло, бо вони її чи його не сприймають, але це не так. Здорові люди можуть не намагаються не чіпати людей тих  тому, що не знають, з якого боку краще підійти, як не образити, як не зачепити, як заговорити.

Тому тим людям, у яких є якісь проблеми, слід відкрито говорити про них, вміти просити про допомогу і сказати: «Ні, дякую», якщо ця допомога не потрібна. Тоді комунікація складається абсолютно адекватно і здорово.

Ось я про все говорю прямо. Наприклад, в університеті я провчилася 5 років, і за ці роки я буквально кілька разів сама зійшла зі сходів. Почалося все з того, що на парі на першому курсі я встала і продекламувала вірш. Усім моїм одногрупникам дуже сподобалось, і тоді я завоювала у них   авторитет! (всміхається).

Пам’ятаю той момент, коли жартома сказала одногрупникам:

«Хлопці, хто хоче допомогти мені зійти зі сходів або знести мене, тому що я така принцеска і дуже не хочу ходити по сходах?».

Із того часу пройшло 5 років, і я майже ніколи не ходила по сходах сама. Поруч завжди були всі мої хлопці, які по черзі носили мене на руках, і це було для них за честь. Я і зараз не ходжу сама по сходах, тому дуже дякую всім чоловікам, які мене оточують – ви такі галантні! (сміється)

христ

- Христю, я знаю, що Ви зараз працюєте над тим, щоб ходити краще і комфортніше. Розкажіть, будь ласка, про цей процес більше.

- Я не відчуваю себе людиною з інвалідністю. Може, це через те, що мене оточують хороші люди. Однак хочу навчитися ходити краще.  ДЦП у мене з дитинства, але ходила я майже завжди (не завжди – красиво й легко). І  тільки 2 роки тому дійшла до того, що, блін, я ж можу ПОВНОЦІННО  ходити. Спочатку пішла до лікарів, а потім на одне реабілітаційне тренування. Зараз я маю хорошу команду лікарів та тренерів. І от перші  великі плоди: наприкінці цієї зими, я вперше сама пішла до магазину. Це грандіозно! Таке велетенське щастя у таких буденних радощах!

х

- Людей із особливими потребами  часто вважають або занадто «переповноцінними», або ж неповноцінними. Яка Ваша думка щодо цього?

- Це така крайність – я про це писала дипломну роботу. За кордоном, до прикладу, окрім того, що є умови для життя людей із інвалідністю, ці люди не є героями процесу, наприклад, журналістських матеріалів – вони є учасниками цього процесу.

У нас, в Україні, людина з інвалідністю часто герой. Але насправді, це просто інша форма відторгнення, коли людина з якоюсь хворобою ідеалізується. Тобто, якби щось, що зробила людина із інвалідністю, зробила здорова людина, вона не була б така цікава аудиторії. А, може, й була б – хтозна. Але за кордоном люди більш втягнуті в сам процес.

- То куди Ви плануєте рухатися у професійному сенсі? Чи є бажання переїхати у інше місто чи за кордон, щоб розвиватися?

- Щодо інших міст, то із майстер-класами я буваю у Львові, але такої ідеї, як їхати з Франківська, залишати це «Західний полюс» немає. Радіо – це як другий Дім: затишний і грандіозний водночас.

А щодо найбільших мрій – наразі я просто хочу відчути траву під ногами, бути самою. Я навіть не можу передати, яке це, мабуть, щастя, коли нікого немає, тобі ніхто й не потрібен, і ти собі йдеш.  Мені здається, що після того, як повноцінно стану на ноги – переверну світ (сміється). Над цим і працюю!

- Наостанок, що порадите людям, які не вірять у себе, свої сили?

- Напевно, дуже легко сказати: «Повірити в себе, прийняти себе» і щось подібне. Але дуже важко повірити в себе, коли поруч немає якогось дзеркала, Тому, напевно, варто попросити близьких, щоб вони сказали, ким ви є для них. Звісно, треба пробувати робити щось, а не філософствувати про те, «як мені важко», «у мене нічого не вийде». Все виходить – я  щодня переконуюсь!

Дуже часто ми переймаємось, що про нас подумають, як це буде виглядати збоку. Але, якщо відкриватися людям, вони відкриваються навзаєм.

хрис

Розмовляла: Вікторія Дубінець




Схожі новини:

Минулого тижня в інтернеті було опубліковано відеоролик від...
Пес на прізвисько Тобі став справжньою зіркою соціального...
27 липня, після недільної молитви Папа Франциск згадав...
До Нового року залишилося менше місяця. Вже час...

Loading...
By Дубінець Вікторія 28 Лют, 2017 10:17


Загрузка...

Написати коментар

Нема коментарів

Наразі немає коментарів

Будь першим, залиш коментар!

Написати коментар
Перегляд коментарів

Написати коментар

Ваш E-mail не буде публікуватись
Позначені поля є обов'язковими*

WP-SpamFree by Pole Position Marketing



новини партнерів

Фейсбук

Вконтакті


Google +