Відремонтувати дитину, як ляльку, ми не можемо, треба змінювати ситуацію у родині, – Мирослава Гасюк, психологиня

By Людмила Баран 22 Лют, 2017 08:30

Відремонтувати дитину, як ляльку, ми не можемо, треба змінювати ситуацію у родині, – Мирослава Гасюк, психологиня

Схожі публікації

Loading...

Мирослава Гасюк, кандидат психологічних наук, доцент кафедри загальної і клінічної психології Прикарпатського національного університету, має понад 10 років психологічної практики, а зараз працює у студії психології «Я+». У розмові з Galka.if.ua вона розповіла, яких помилок батькам слід уникати у  спілкуванні з дітьми та як запобігти суїцидальним настроям серед підлітків.  

Зараз активно у мас-медіа поширюється інформація про групи в соцмережах, у яких доводять підлітків до самогубства. Чому, на Вашу думку, такі небезпечні ігри цікавлять підлітків?

- Я думала над цим питанням. Смерть інтригує, притягує, цікавить підлітка, це період переосмислення своїх знань про смерть, і, на жаль, діти включаються у небезпечні ігри, щоб випробувати себе.

Вважаю, що в сім’ї, де панує любов, взаємопідтримка, взаєморозуміння, дитина не буде скоювати суїцид. Напевне, ще не було такого часу, як зараз, коли діти психологічно так далеко від батьків, а батьки – далеко один від одного, вони живуть у різних світах.

Сучасні дослідження свідчать про те, що батьки, зайняті на роботі, мають у середньому двадцять хвилин на день для якісного спілкування з дітьми. Це, звичайно, занадто мало, діти не відчувають зв’язку з батьками. У більшості випадків присутні взаємні звинувачення, надмірні вимоги, нерозуміння того, що відбувається з дитиною. Нездатність вибудувати стосунки з батьками і з однолітками – це одна з важливих причин, чому діти втрачають зв’язок з світом, відчувають себе покинутими і непотрібними.

психолог, мирослава гасюк-6319

Не менш важливою причиною вразливості цієї вікової категорії є зміни на фізіологічному рівні. Гормональна революція робить підлітка вразливим. Бажання бути дорослим зіштовхується з неприйняттям цієї дорослості навколишніми.

Існує велика емоційна залежність від соціального схвалення: хочеться подобатися, бути популярним, мати певні речі, бути статусним. Добитися цього мають можливість лише одиниці. Решта відчувають себе невдахами.

Ще можна задуматися про роль «великої американської мрії», яка має місце у нашому суспільстві. Вона, викривлена нерозумінням того, що здобути бажане можна тільки працею, вдарила батьків, не те що дітей.Підліткам здається, що все повинно бути так, як показують у серіалах та на картинках глянцевих журналів, а так не буває, життя складне: гроші знецінюються, батьки не мають роботи, вони завантажені своїми проблемами і не мають часу приділяти увагу дітям, їм легше відправити дитину до планшета, комп’ютера, ніж поговорити з нею.

Крім того, важливо пам’ятати, що підліткова криза часто збігається у часі з віковою кризою батьків. Це криза середини життя  40-45 років, батьки не здатні вирішити свої проблеми, страх  вікових змін, страх втрати контролю, затьмарюють стосунки з дітьми.

У сорок років чоловіки пробують догнати свою молодість, часто не в тих місцях, і не тим способом. Це може бути алкоголь, нові стосунки, ризикована поведінка, яка не відповідає статусу батька. Мама також може переживати через свою зовнішність, через стосунки з чоловіком. Про дітей на деякий час забувають.  Діти спостерігають за метаннями батьків, і їм знову ж таки здається, що вони нікому не потрібні. Порада батькам у цій ситуації: треба включатися у життя своїх дітей – тоді вони будуть у безпеці.

психолог, мирослава гасюк-6316

- Які найбільш поширені помилки допускають батьки у спілкуванні з підлітками? 

Найбільша – це відсторонення, дистанціювання.

Дитина народжується з необхідністю відчувати себе  важливою, вартою любові і опіки. Девіз новонародженого «Я залежний і я потрібен». Дитина підростає, ідентифікує себе з батьками і девіз змінюється – «Я твій, я подібний на тебе». Дошкільник так щиро роздає свою любов, і так прагне її отримати, що девіз цього періоду «Я люблю тебе». Час плине і дитина хоче розуміння, підтримки і віри в себе, тому девізом підлітка є «Зрозумій мене».

Саме у підлітковому віці актуальна потреба розуміння і саморозуміння. Підліток відчайдушно шукає на кого опертися, кому розказати, з ким поділитися новими переживаннями.

А батьки відгороджуються, бояться розуміти, що на соціальному, фізичному та психологічному рівні відбувається з підлітком. І тоді підліток шукає розуміння у інших, часто це не найкращі люди. Страшно коли псевдорозуміння пропонує така жорстока маніпулятивна група смерті у соцмережах.

- Водночас, окрім цієї дистанції між батьками і дітьми, є ще ситуації, коли старші намагаються максимально втрутитися в життя дитини, контролювати його.

- Існує таке явище, як гіперконтроль, гіпертурботливість. Це не «Я тебе розумію», це означає «Тебе без мене не існує, я хочу тебе зробити таким, яким хотів би бути сам». Надмірне втручання – це теж нерозуміння, прагнення зламати. І ці діти з часом втрачають волю, радість і бажання жити.

Важливо не  осуджувати: «Все що є, все що стається з тобою – нормально. Життя дуже складне і різне, ти вартуєш розуміння і любові. Я спробую тобі допомогти, опирайся на мене…»

психолог, мирослава гасюк-6323

- У такому разі, чи може батькам у спілкуванні з підлітками допомогти спроба пригадати себе у підлітковому віці? Чи зараз підлітки зовсім не такі, як були в їхні часи?

- Підлітки відрізняються, тому батькам треба «знайомитися» з теперішніми дітьми. Водночас, вирішення проблем зараз інше, хоча проблеми подібні. Батькам у підлітковому віці теж було страшно, тому важливо згадати себе і поділитися спогадами, розказати як справлялися, як помилялися, запитувати, який результат хотіли б отримати діти. Важливо донести, що проблеми – явище тимчасове, а любов – назавжди.

У складних ситуаціях можна і треба звертатися до фахівця-психолога. Психолог, зокрема, є джерелом додаткової інформації про стратегії виходу з конфліктних чи кризових ситуацій. Звернення батьків до психолога – це перевага над проблемною ситуацією, це можливість побачити її з іншого боку, це шанс зробити її розв’язуваною.

- Зараз відомості про  «групи смерті» активно розповсюджуються.  Чи варто поширювати цю інформацію?

- Не можна поширювати, і особливо, – не можна деталізувати, «смакувати» трагічні випадки, бо суїцид – явище соціально заразне. Коли дитина побачила, скільки уваги приділяють трагедії, героїзують підлітка, який загинув через суїцид, їй здається, що це чудовий спосіб отримати бажане.

Підліткова психіка побудована так, що вони не вірять у смерть, вона для них «не назавжди». Дитині здається, що глибина горя мами, тата, чи коханого, «доведе» її важливість і цінність, всі зрозуміють, що втратили, що не оцінили, і життя продовжиться.

А так, на жаль, не буває. Слід дати підліткові зрозуміти, що будь-яка подія в соціумі за два тижні забувається,  боляче буде тільки рідним, а решті – байдуже.

Не можна також описувати, у засобах масової інформації, яким способом вчинений суїцид, давати зображення молодої людини, змальовувати страждання всіх довкола, оскільки підлітки сприймають це, як «момент слави».  І ми можемо отримати епідемію самогубств.

- Що сказати дітям, які вже дізналися з новин про ці групи?

- Треба пояснити:  «На тебе хтось хоче вплинути. А ти маєш керуватися своїм розумом, дбай про себе і про навколишніх».

Дитина повинна знати, що цінність у ній самій, що світ чекає від неї продовження життя, а не закінчення. Нормально – щоб  дорослі діти ховали старих батьків, а не батьки дітей, порядок природи не треба порушувати.

психолог, мирослава гасюк-6338

- Хто, на Вашу думку, може створювати групи смерті у соцмережах? Що штовхає людину маніпулювати підлітками?

- Порушення психіки. Це люди, які насолоджуються стражданнями інших і своєю владою над іншими. Такими людьми може керувати також бажання слави чи банального заробітку.

І ніхто не забирав того, що це – спосіб вдарити по найціннішому, спосіб довести безпорадність перед невидимим ворогом, спосіб зробити нас слабшими. Батьки, які бояться втратити дитину, є легкою мішенню для жорстоких маніпуляцій.

Скоріше всього, це – своєрідна диверсія з іншої території, бо звідти це і прийшло. Перше самогубство було зареєстроване в Росії, у місті Псков.  Ворогу важливо, щоб у нас була біда. Вбиваючи наших дорослих, хочуть ще вбивати і наших дітей. А маніяки цим підживлюються, бо є ті, хто веде ці групи і в Україні.

- Чи варто дітям забороняти користуватися Інтернетом?

Ні, звичайно. Це їхній розвиток, вони багато звідти беруть для навчання, але  поставити заборону на такі групи не тільки можна, а й треба.

Важливо дізнаватися, в яких групах перебуває дитина. А, якщо хтось цікавиться дизайном чи вчиться малювати через Інтернет (чи будь чим, що стосується розвитку) – батьки мають про це знати, підтримувати ці захоплення і розвивати.

психолог, мирослава гасюк-6343

У дітях варто підтримувати їхні зацікавлення, дитина повинна сперечатися не зі світом, а  сама з собою. І ще, батькам не можна порівнювати своїх дітей з іншими дітьми, вони мають донести: «Ти для мене найцінніший, от дивися, скільки ти для себе зробив, наскільки ти став кращим, ніж був, наскільки подорослішав».

Треба цікавитися: «Що ж ти там робиш?» Безконтрольне проведення часу в мережі – неможливе.  Діти мають бути в любові, завантажені обов’язками і мають бути впевненими що вони не на узбіччі життя.

- За якими ознаками виявити, що дитина перебуває в депресії і схильна до самогубства?

- Якщо дитина раніше була говіркою, але перестала «щебетати». Якщо дитина закривається у своїй кімнаті чи шукає якогось відлюдного місця. Слухає надміру депресивну чи слізливу музику, яка часто повторюється. Підлітки багато чого виражають через музику, навіть спілкуються одне з одним залежно від музичних вподобань, тому за цим треба слідкувати.

Якщо дитина погано засинає, тяжко прокидається зранку. Виглядає стомленою, сумною,  заплаканою, має червоні очі. Якщо поганий апетит, дитина відмовляється від їжі. Якщо не йде на контакт і знецінює будь-які позитивні новини.

Хоча б кілька таких симптомів мають насторожувати, привертати увагу близьких. Не буває так, що все було гарно, а тут раптом – відкрив вікно і вистрибнув. Симптоми проявляються поступово, накладаються один на одного. Так що – будьмо уважні.

психолог, мирослава гасюк-6340

- Якщо діти дійсно переживають кризовий період і задумуються про самогубство, як з ними про це говорити?

- Говорити про те, наскільки вони важливі для самих себе, важливі в житті батьків. Діти  мають заново переосмислити свою цінність. Саме батьки можуть розповісти дитині про те, що життя не завершується сьогодні, що її ще багато цікавого чекає у житті, багато пригод: перше кохання і справжнє кохання, професійні успіхи, перші зароблені гроші, пригода народження своєї дитини.

«Тебе чекає те, що ми з тобою пережили,  і за що вдячні тобі – те, як ти сказав перше слово, як йшов у дитсадок, у перший клас. Зараз ти майже дорослий,  і нам дуже цінно пережити те, як ти випускатимешся зі школи, твоє весілля, народження твоїх дітей. Це наш досвід і твій досвід. І тобі буде цікаво і важливо спробувати все це, прожити ці пригоди і історії». Спогади треба деталізувати наповнюючи особливими подіями, а майбутнє особливими надіями.

У підлітковому віці «теперішнє» звужене, діти надають йому занадто великого значення і тому важливо відкрити перспективу близького і далекого майбутнього. Саме нам діти мають повірити в тому, що все мине, і новий день принесе нові ідеї.

- А якщо дитина вже зробила спробу самогубства, як бути далі?

- Точно треба йти до психолога, а інколи і до психіатра, сам не впораєшся. Не можна соромитися: сталася біда і необхідно задіяти всі ресурси для її вирішення.

Коли приходить мама і вимагає: «Зробіть щось із моєю дитиною» я мушу пояснити,  що змінювати треба всю сім’ю. «Відремонтувати» дитину, як ляльку, ми не можемо, треба змінювати ситуацію у родині, треба вчитися.

психолог, мирослава гасюк-6339

- Досі Ви говорили про відчуженість. А якщо в родині постійні сварки, непорозуміння, це також впливає на такі настрої серед дітей?

- Звичайно, їм дуже страшно, страшно втратити одного з батьків, зв’язок із ними. Вони бояться майбутнього, дитині здається, що життя закінчиться, якщо тато чи мама піде. У них адаптаційні процеси відбуваються значно важче, ніж у дорослих.

Буває, що батьки приховували, свої негаразди, або сварилися час від часу, але дитина реального стану не знала, і раптом – тато збирається й іде. Діти беруть на себе провину за все, що сталося. А це ноша, яку тяжко витримати, маленькі плечики під нею ламаються.

Розмовляла Людмила Баран



Схожі новини:

У Словаччині вступив на посаду новий президент країни...
Перезапуск може чекати й інші анімаційні фільми.
Чотирилапі намагаються встановлювати нові олімпійські рекорди.
Google запускає власний сервіс, який у відповідь на...

By Людмила Баран 22 Лют, 2017 08:30


Загрузка...

Написати коментар

Нема коментарів

Наразі немає коментарів

Будь першим, залиш коментар!

Написати коментар
Перегляд коментарів

Написати коментар

Ваш E-mail не буде публікуватись
Позначені поля є обов'язковими*

WP-SpamFree by Pole Position Marketing


новини партнерів

Фейсбук

Google +